Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Чорнобильська катастрофа у… / 1988 рік / 1.03.1988 Атомна енергетика України

1.03.1988 Атомна енергетика України

В.Макаренко, В.Шаров

Напевно багато наших читачів із зацікавленням дивилися передачу УТ про проблеми і перспективи атомної енергетики на Україні. Звіт про неї, відповіді спеціалістів на запитання телеглядачів і читачів було опубліковано в газеті «Правда Украины». Київські інженери В.Михальська та І.Поляруш, які надіслали нам листа, просять розповісти докладніше про розвиток атомної енергетики у республіці.

На запитання читачів «Правды Украины» і телеглядачів Держтелерадіо УРСР відповідають заступник міністра Мінатоменерго СРСР О.Л.Лапшин, головний інженер загальносоюзного інституту «Атоменергопроект» В.П.Татарников, перший заступник голови Держатоменергонагляду СРСР, член-кореспондент АН СРСР В.О.Сидоренко, заступник голови Держкомгідромету СРСР В.Г.Соколовський, генеральний директор виробничого об’єднання «Комбінат», доктор технічних наук Є.І.Ігнатенко, віце-президент АН СРСР, академік АМН СРСР Л.А.Ільїн.

З: Чи зроблено при розробці і впровадженні заходів підвищення безпеки ядерно-енергетичних об’єктів конструктивні зміни, які гарантували б цілковиту безпеку і безаварійність реакторів?

О.Лапшин: Чорнобильську аварію було ретельно проаналізовано. Ми розробили всеохоплюючий комплекс заходів, що гарантують від повторення в майбутньому таких катастроф. Передусім, я хотів би згадати про технічні заходи. Поліпшено ядерно-фізичні характеристики самого реактора типу РБМК. Значно підвищено швидкодію систем захисту і регулювання. Усе це дає змогу надійно управляти атомним реактором, не допускати ситуацій, які могли б призвести до небезпечних відхилень від нормального режиму експлуатації АЕС. Внесено зміни і в технологічний регламент управління обладнанням енергоблоку. Потім було проведено навчання персоналу станцій і згодом – серйозну атестацію кожного співробітника АЕС. Проведення різного роду нерегламентних випробувань енергоблоків (саме це стало причиною аварії в Чорнобилі) суворо заборонено. Штатні випробування, які пов’язано із зміною потужності реактора чи його зупинкою, проводяться лише в присутності біля пультів управління головного інженера станції та інспектора Держатоменергонагляду СРСР.

З: Ці заходи стосуються всіх атомних електростанцій країни. А що конкретно зроблено на Чорнобильській АЕС?

Є.Ігнатенко: Для цілковитої гарантії безпеки на Чорнобильській АЕС змінено деякі фізичні характеристики активної зони, а також змінено склад ядерного палива, яке використовується в трьох працюючих реакторах. Підкреслю, що однією з найважливіших гарантій безпеки стало різке підвищення швидкодії систем управління. Сьогодні незаплановане підвищення нейтронної потужності викличе негайне введення в реактор графітових стрижнів [1], які загасять цей процес. Природно, операцію цю покладено на автоматику, причому система багаторазово продубльована. Доступ до відключення захисту жорстко регламентовано. Значно жорсткішим став і контроль за станом трубопроводів, які забезпечують найважливіші системи АЕС, набагато частіше, ніж раніше, контролюється стан металу, з якого їх зроблено. Особливо важливе тут введення автоматичного контролю за станом зварних швів.

З: Як відомо, на Чорнобильській АЕС велося будівництво п’ятого і шостого енергоблоків. Автори багатьох листів запитують: чи буде продовжено це будівництво?

О.Лапшин: У програмі розвитку енергетики на Україні цих блоків сьогодні нема, і питання про введення їх в експлуатацію з порядку денного знято, їх консервують для того, щоб не пропало вже встановлене обладнання та будівельні конструкції, які, можливо, буде використано для інших цілей. До речі, прийнято рішення більше взагалі не будувати енергоблоки з реакторами типу РБМК, які встановлено на Чорнобильській АЕС. Розвиток атомної енергетики зорієнтовано на використання реакторів водо-водяного типу – ВВР.

З: З реалізацією програми будівництва атомних електростанцій на Україні наша республіка посяде провідне місце в країні за сумарною потужністю ядерних енергетичних підприємств. Чому АЕС необхідно будувати в такому густозаселеному регіоні?

О.Лапшин: Рівень виробництва електроенергії визначається потребами народного господарства. Нині Україна споживає 260 мільярдів кіловат-годин електроенергії за рік. За прогнозами спеціалістів до 2000 року республіці знадобиться значно більше кіловатів. За рахунок чого ж задовольняти зростаючі потреби в енергії? Гідроенергетика тут практично вичерпала свої резерви. Використання відтворюваних джерел – енергії вітру і сонця наприклад, – все ще в стадії експерименту. На теплових станціях вироблення електроенергії визначається ресурсами палива. Головна паливна база України – Донбас дає нині трохи менше 200 мільйонів тонн вугілля на рік, і ресурси його не безмежні. Для того, щоб лише підтримати досягнутий рівень видобування вугілля в шахтах басейну, знадобиться майже 30 мільярдів карбованців капітальних вкладень. Це значно більше, ніж планується витратити на програму будівництва атомних електростанцій на Україні до початку наступного сторіччя. Запаси газу, що поставляються в республіку, також не безмежні.

З: Для компенсації зростаючих потреб в енергії можна було б, наприклад, розгорнути будівництво не атомних, а теплових твердопаливних електростанцій і завозити паливо з інших регіонів країни. Скажімо, використовувати вугілля Кузбасу. Читачі просять не забувати й цього варіанту.

О.Лапшин: Для цього знадобиться щороку близько 50 мільйонів тонн вугілля. Ця цифра перевищує, до речі, весь приріст його видобування в Кузнецькому басейні, вже розподілений між споживачами. Але, припустимо, увесь цей приріст буде направлено лише на Україну. Уявімо реально, що означає такий потік перевезень. Це – 10 тисяч пар поїздів на рік. Безперервно повинен діяти залізничний конвейєр, де поїзди повинні йти з інтервалом у 40 хвилин. Для того, щоб пропустити цей потік, що простягнеться на три тисячі кілометрів, довелося б збудувати 13 нових залізничних ліній від Уралу до західних кордонів країни. А якщо розглядати такі показники, як кількість «атомних» кіловатів на квадратний кілометр території чи на душу населення, то лідирує в цьому плані не Україна, а Литва, де розташована АЕС, потужність якої досягне наступного року 4,5 мільйона кіловатів, при населенні близько трьох з половиною мільйонів чоловік.

З: І все ж, чи переглядалися після подій на Чорнобилі плани вибору майданчиків для нових АЕС на Україні?

О.Лапшин: Так, переглядалися. Наприклад, ми відмовилися від раніше намічених майданчиків на півночі республіки, бо вони були в басейні Дніпра вище Києва.

В.Соколовський: Тепер експерти рекомендують для майданчиків нового будівництва ділянки далеко від великих річок чи їхніх великих притоків, які можуть піддаватися радіоактивному забрудненню в екстремальних ситуаціях.

Л.Ільїн: При виробленні додаткових умов щодо розташування проммайданчиків АЕС ми, спеціалісти, що працюють в області радіаційного захисту, значно жорсткішими зробили свої вимоги. Адже якщо для технічних спеціалістів питання безпеки стосуються технології і надійності обладнання, то наше завдання стежити за безпекою персоналу станції і населення насамперед. Повинен сказати, що Мінатоменерго наші вимоги цілком задовольнило.

З: Прикрий досвід свідчить про те, що брак у будівництві об’єктів ядерної енергетики не таке вже рідкісне явище. Як виправляється становище в цьому плані?

В.Сидоренко: Ось кілька фактів, що відбивають діяльність Держатоменергонагляду в минулому році. Вони стосуються всіх етапів контролю – проектування, виготовлення обладнання, будівництва, експлуатації станцій. Так от, в усіх цих видах діяльності протягом року було понад 360 випадків тимчасового припинення нашими експертами робіт. Персонально оштрафовано 549 чоловік. Позбавлення права керівництва роботами (маємо і такі повноваження) – це надзвичайні заходи. І все ж їх застосовано до 214 керівників. Причому з них 25 чоловік було позбавлено права керівництва роботами на самих атомних електростанціях.

Цифри ці свідчать про високий ступінь контролю за всіма етапами створення та експлуатації атомних електростанцій. Але вони свідчать і про те, що далеко не все ще гаразд у цій дуже складній галузі. Тож роботи у нас поки що не зменшується.

З: Останнім часом серйозній критиці було піддано добір і розстановку кадрів в атомній енергетиці. Зростання кількості АЕС на Україні, природно, тягне за собою і зростання потреби в спеціалістах. Як Мінатоменерго розв’язує проблему якості підготовки спеціалістів за зростання їх кількості?

О.Лапшин: Питаннями забезпечення кадрами атомної енергетики займаємось серйозно: здійснюються конкретні заходи, спрямовані на докорінне поліпшення і вдосконалення системи підготовки персоналу для атомних електростанцій, створюється необхідна для цього науково-дослідна, навчальна і виробнича база. Переглянуто плани навчальних закладів. Кількість вузів, що готують для нас кадри, скорочено, а в тих, що залишилися, програми значно перероблено і посилено. Розроблено основоположннй документ з професійного відбору та контролю психофізіологічних характеристик. Торік створено два великі тренажери. Отже, можна сказати, що ми ввели держприймання спеціалістів, яким буде довірено управляти енергоблоками і обслуговувати їх.

З: Ось, мабуть, одне з найгостріших питань нашої пошти. Ситуація, що склалася в перші години аварії на Чорнобильській АЕС, висвітлила хибність і безпорадність різновідомчої системи відповідальності за вжиття термінових і єдино правильних заходів для боротьби із стихією, для інформування та евакуації людей, для захисту здоров’я населення. Мабуть, є потреба остаточно визначитися – хто ж здійснюватиме керівництво і з першої ж хвилини візьме на себе відповідальність за усунення хай навіть наймалоймовірнішої нештатної ситуації на АЕС?

Л.Ільїн: Питання надзвичайно відповідальне. Тут я хотів би почати з критики. Річ у тому, що задовго до чорнобильської катастрофи було розроблено відповідні критерії та рекомендації щодо радіаційного захисту персоналу і населення в умовах можливої аварійної ситуації на атомному реакторі. Ці розробки ми здійснили ще в 60-х роках. Вони є на кожній АЕС, були і на Чорнобильській. Але, на превеликий жаль, багато службових осіб, які зобов’язані були за родом своєї діяльності добре знати їх зміст, просто не мали поняття про багато які положення наших рекомендацій. Було багато плутанини в оперативному вивченні радіаційної обстановки. Коротше кажучи, – плутанини в тому, хто чим повинен займатися. Усе це погіршило й без того складну обстановку. Зрештою, рішення було прийнято правильні. Але була пауза, викликана безпорадністю і небажанням узяти на себе відповідальність у керівництва. Висновки, як ви знаєте, зроблено суворі, і конкретні дії керівників усіх рангів в екстремальних ситуаціях сьогодні визначено.

Є.Ігнатенко: З досвіду ліквідації аварії видно, що необхідний, так би мовити, мозковий центр для оперативного керівництва. Повне єдиновладдя повинно бути в місцевих радянських органів. Що ж до Чорнобильської АЕС, то в тридцятикілометровій зоні аварії роботи поступово згортаються. З частини добре навчених підрозділів, що виконали своє завдання, ми формуємо аварійно-технічний центр, в якому нагромаджуватимуться робототехнічні засоби, спеціальне обладнання і матеріали. Цей центр буде досить мобільним і добре оснащеним, щоб швидко прибути на місце будь-якої події на АЕС і кваліфіковано, чітко виконати вказівки місцевих органів, які керують її ліквідацією.

О.Лапшин: Групи цих спеціалістів залучатимуться і до ремонтних робіт, і до демонтажу обладнання енергоблоків атомних електростанцій, що відпрацювали свій ресурс. Уся необхідна для таких екстрених робіт техніка вже створюється [2].

З: У республіканській пресі і на телебаченні не вщухають дебати навколо будівництва ряду атомних електростанцій, зокрема Кримської, Чигиринської та Харківської. Чи прийнято щодо цього остаточне рішення?

О.Лапшин: Нещодавно ми з В.Татарниковим та іншими спеціалістами були в Сімферополі і в прямій телепередачі докладно відповіли на всі запитання, що стосуються будівництва атомної електростанції на півострові. Хочу знову підкреслити, що ми ще раз уважно розглянули гідрогеологічні умови майданчика будівництва, інші природні фактори, рівень сейсмічних впливів, всі аспекти, пов’язані із створенням замкнутої оборотної системи водопостачання АЕС. Щодо екологічної чистоти станції, то ми маємо намір збудувати неподалік санаторій-профілакторій Мінатоменерго СРСР, тобто існують надійні гарантії того, що вплив Кримської АЕС на навколишнє середовище буде зведено до нуля.

Тепер щодо Харківської станції. Нині в районі цього міста наші спеціалісти вишукують новий майданчик для будівництва, який відповідав би всім вимогам, про які ми сьогодні докладно говорили. Коли пошуки буде закінчено, розташування майданчика будівництва буде, природно, погоджено і з місцевими, і з республіканськими органами.

У програмі розвитку атомної енергетики на Україні фігурує й Чигиринська АЕС. Обраний для будівництва майданчик цілком відповідає навіть тим жорсткішим вимогам, які висуваються останнім часом. Однак громадськість республіки висловила побажання відмовитись від будівництва АЕС саме в цьому місці. Таку можливість було розглянуто, і в принципі вона цілком досяжна за умови збільшення потужності Ровенської, Хмельницької та Південно-Української атомних електростанцій, ще компенсують потужність Чигиринської АЕС у загальному енергетичному балансі республіки.

З: Чи буде повернуто в господарський оборот землі, що входять нині в тридцятикілометрову зону навколо Чорнобильської АЕС?

Є.Ігнатенко: Торік ми остаточно позбавилися від найзабрудненіших ділянок у зоні. Дезактивовано величезну територію. Однак закритою надовго буде ділянка навколо самої атомної електростанції радіусом 5-10 км [3].

Л.Ільїн: На цій ділянці було б розумно влаштувати полігон-лабораторію для вивчення особливостей різних радіобіологічних проблем. Ще ж до іншої території, то можу підтвердити, що в принципі туди можна повернути населення. Однак особисто я в цьому питанні займаю дуже стриману позицію. Років зо два-три, гадаю, поспішати не треба, і багато разів усе зважити і перевірити.

З: Сотні листів містять одне запитання – якою є сьогодні радіаційна обстановка в Києві і на території України в цілому?

Л.Ільїн: Загальний фон гамма-випромінювання в Києві характеризується такими цифрами – від 0,045 мілірентгена за годину в лівобережних районах до 0,035 мілірентгена в правобережних. Рівні ці абсолютно безпечні. Для порівняння скажу, що природний радіоактивний фон у Києві становить 0,02 мілірентгена за годину. Ці дані я одержав днями від директора Всесоюзного центру радіаційної медицини АМН СРСР А.Романенка [4]. До речі, цей центр, створений у найкоротші строки, веде величезну роботу, під контролем його спеціалістів здоров’я сотень тисяч людей не лише в Києві, а й у всій республіці. Повинен сказати, що в усіх великих містах існує так званий техногенний підвищений фон, пов’язаний з виробничою діяльністю людини. За нашими оцінками він коливається від 1,15 до 0,4 берів на рік [5]. Фон, що існує в Києві, перебуває в межах оцих коливань. Тому можна сказати, що він практично не відрізняється від техногенного фону, наприклад, Москви чи Ленінграда. Всесоюзний центр радіаційної медицини провів масове обстеження жителів і вивчення радіаційної обстановки в Київській, Житомирській, Гомельській, Могилівській і Брянській областях [6]. Особлива увага зверталася на вплив довгоживучого радіоізотопу цезію-137, який потрапляв і потрапляє в невеликих кількостях в організм жителів усієї північної півкулі земної кулі в результаті чорнобильської аваірії. Надходження цезію в організм людей коливається від 10 до 100 нанокюрі. Це нікчемна величина. Перед поїздкою до Києва на цю зустріч я себе виміряв на наших лічильниках опромінення людини і порівняв одержані дані Із статистичними. Можу підтвердити, що рівень нагромадження цезію в москвичів нині практично не відрізняється від рівня, зафіксованого в Києві. Отже, об’єктивна оцінка, що базується на глибокому вивченні ситуації, дає нам змогу стверджувати, що підстав вірити чуткам про радіоактивну небезпеку нема.

Користуючись нагодою, я хотів би звернути увагу на одну важливу обставину, яка стосується ступеня довіри населення до таких заяв учених і спеціалістів: це питання принципового характеру. Полягає воно в тому, що часто-густо люди сприймають негативні оцінки і «смажені» факти з більшою довірою, ніж факти позитивного характеру.

О.Лапшин: Я сказав би – з більшою готовністю.

Л.Ільїн: Саме так. У чому тут справа? Гадаю, відповідь зрозуміла – засоби масової інформації – телебачення, радіо, преса – все ще приділяють атомній енергетиці і проблемам, пов’язаним з нею, дуже мало уваги. А те, що публікується, часто хибує на поверховість і загальність фраз. Я закликаю до широкого діалогу спеціалістів в галузі атомної енергетики і радіаційної медицини з громадськістю за допомогою масової інформації. Лише таким чином ми зможемо відновити довіру народу до атомної енергетики.

О.Лапшин: Тим паче, що атомна енергетика продовжує бурхливо розвиватися в усьому світі. Нині в різних країнах діє понад 400 атомних електростанцій, уже будується і передбачається розпочати будівництво ще близько півтора сотень станцій і 78 енергоблоків. У Сполучених Штатах торік введено в дію 7 енергоблоків, чотири – у Франції, один – у Канаді тощо.

Отже, світове співтовариство, незважаючи на аварію в Чорнобилі, визнає за необхідне і економічно вигідне розвивати атомну енергетику. Однак події в Чорнобилі стали для всіх суворим уроком, і на атомних електростанціях, передусім – у нашій країні, вживають усіх заходів для забезпечення цілковитої безпеки їх експлуатації.

Вечірній Київ, 1988 р., 1.03, № 51 (13266)

[1] Графітові стержні вносять в активну зону додаткове уповільнення нейтронів і тим самим розпалюють ядерну реакцію. Нагадаю, що безпосередньою причиною розгону 4-го реактора ЧАЕС стали саме наповнені графітом кінці кадмієвих стержнів-поглиначів нейтронів. І знову “фахівці-професіонали” беруть нас за дурнів, для яких що графіт, що кадмій – все єдино.

[2] Тобто лопатами і шапками ми будемо забезпечені.

[3] Аж тільки зараз прозвучала твереза оцінка!

[4] Теж добре знаного всім брехуна.

[5] 1.15*70=80.5 бер за 70-річний період. А як же бути з порогом безпеки в 35 бер ? Чи не треба міста з таким рівнем відселяти ?

[6] Оце чи не вперше визнано, що є забруденння в Могилівській і Брянській областях; зате випала Чернігівська область.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 19

Модифіковано : 22.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.