Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст. очима французьких сучасників / Де ла Круа (1670-1685 рр.)

Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст.
очима французьких сучасників

Де ла Круа (1670-1685 рр.)

Луняк Є.

З мемуарів секретаря французького посольства у Константинополі в 1670-1685 рр. де ла Круа

Помилкове свідчення де ла Круа про загибель Богдана Хмельницького в битві з поляками, повторене автором двічі

Р. 3. – Генерал Богдан Хмельницький (General Bogdan Kemielniski) побачив гарну нагоду зробитися абсолютним господарем над цією великою провінцією та її народом, численним і войовничим. Він зміг запалити свідомість цих людей з таким умінням, що надихнув їх взяти до рук зброю й скинути ярмо у спосіб, який вони бачили в цьому становищі. За короткий час він зібрав величезну армію, здатну виконати його намір і задовольнити честолюбство, яке підштовхувало його до здобуття незалежності.

Перебіг війн Польщі зі Швецією, Трансільванією та Московією був сприятливим, і він вміло скористався з альянсу з московським князем, котрий підтвердив своє покровительство.

Проте ця справа не здобула того успіху, на який він сподівався. Ослаблений у багатьох дрібних сутичках, наслідок яких ставав все гіршим і гіршим, він, зрештою, був оточений поляками й убитий ними. Його військо змушено було тікати, й усі московити та козаки, з яких воно складалося, потрапили в полон…

Р. 103. – Богдан Хмельницький був убитий під час великої битви, виграної поляками, проти об’єднаних військ московитів і козаків, котрих вони зробили бранцями.

Про перехід Петра Дорошенка
під турецьку протекцію

Р. 4. – Дорошенко, їхній [козацький – Є. Л.] генерал, підштовхуваний тими ж амбіціями, що й його попередник [мається на увазі Богдан Хмельницький – Є. Л.] й підтриманий татарами, уклав таємну угоду з Портою завдяки посередництву султана-калги, намісника хана, свого повелителя. Шукаючи привід для повстання, він вимагав від польського короля, щоб той перетворив провінцію Україну на члена королівства, надавши їй право голосу на сеймі. Ця зухвала претензія Дорошенка викликала такий сильний гнів польського короля, котрий був його начальником і спадковим володарем більшої частини даної провінції, що він загрожував тому позбавити його урядування. Це й змусило того скинути маску

Р. 5. – й відрядити своїх депутатів до Порти, публічно просячи її протекції, якої він вже задовго добився таємно. Порта не могла зволікати з такою нагодою й лише чекала зручного приводу для розірвання стосунків. Подібна нагода випала незабаром у зв’язку з набігами, зробленими татарами на Польщу в 1666 і 1667 р., щодо яких король Казимир відправив посольство вимагати справедливості та відшкодування збитків, як було обумовлено угодою, укладеною в Хотині. Радзейовському, його послу, була дана відповідь, що великий правитель задовольнить його господаря одразу, як тільки той розірве 13-річну мирну угоду, котра була щойно укладена з московитами.

Про перехід Петра Дорошенка
під московську протекцію в 1676 р.

Р. 96. – Дорошенко, який був їхнім генералом, бачачи, що панування турків не принесло відпочинку його народові від нападів поляків, які не припиняли постійно їх здійснювати, навіть не зважаючи на мирну угоду з Портою, яка визнала нею їх за своїх підданих, і що зрада, яку він здійснив по відношенню до свого законного володаря, накинула йому ярмо страждання ще більш варварське, завдяки якому він прагнув повернути незалежність, визнавши себе рабом турків. Тому він вирішив молити про протекцію великого князя московського.

Для здійснення цього наміру він таємно зібрав найголовніших козацьких старшин, які мали найбільшу довіру в народу, що від природи схильний до заколотів і для якого панування московське значно краще, ніж будь-яке інше, через подібність релігії та звичаїв і близькість їхніх країн. Тим більше, що колись Хмельницький, який мав князівські права, вже присягав свого часу великому князю московському.

Р. 97. – Тож він здійснював начебто акт справедливості, спонукаючи козаків повернутися до покори володарю, якому вони піддалися, перед тим, як стати турецькими підданими.

Цих доводів було достатньо, щоб заохотити козацьких начальників до переміни, яку вони охоче підтримали, обіцяючи своєму генералу схвалення всіх пропозицій, котрі можуть бути зроблені великому князю, та згоду народу.

Дорошенко таємно відрядив одного зі своїх довірених людей до царя, давши йому вірчі грамоти, підписані ним власноруч, а також кількома найголовнішими начальниками, щоб молити дуже смиренно цього володаря дати їм прощення за ту помилку, яку вони мимоволі зробили під тиском сили та якої вони б ніколи не мали, якби не складна військова ситуація, пов’язана з поразкою в битві, та князь Хмельницький [Юрій – Є. Л.] не змусили їх шукати порозуміння з поляками доти, доки зараз не випала нова нагода засвідчити свої вірні почуття, якою вони одразу й скористалися. А, перебуваючи під турецькою зверхністю, вони навіть не думали відступати від своєї релігії та свободи, їхня повага та природна прив’язаність до якої

Р. 98. – змусили їх припадати до ніг його найсвітлішої високості, вимолюючи собі пощаду та милосердя й визнаючи його за свого суверена та просячи його захисту від турків і поляків, а також дозволу відступити до його володінь. Крім цього листа, Дорошенко, який не мав жодної іншої мети, як стати князем козаків, на що не мав жодного права, дав наказ своєму посланцю вміло пошукати засобів для здійснення цього наміру, не оголошуючи його козакам, котрі могли спрямувати всі свої зусилля на те, щоб цьому завадити, не бажаючи байдуже спостерігати за тим, як з’являється новий господар їхнього народу та майна, який не буде до них ставитися краще від поляків або турків.

Ця покірність козаків була дуже люб’язно зустрінута царем, котрий вже став володарем більшої частини України й бачив, що може розширити межі своїх володінь за Бористен.

Про перебування Юрія Хмельницького
у стамбульському полоні

Р. 101. – Все, що сталося [перехід Дорошенка до московитів – Є. Л.], відбулося без відома турків через віддаленість і суворість тогочасної пори року. І вони не скоро довідались би про це, якби один грецький священик, який прибув з України, щоб клопотатися про свої доходи, не повідомив патріарха про все, що трапилося внаслідок цього дезертирства.

Патріарх на ім’я Парфеній [147], радий, що має нагоду прислужитися великому візиру, відправив Маврокордато [148] просити, щоб його прийняли, й утаємничив того в новину, яку той священик йому повідомив, просячи його наполягати на аудієнції у прем’єр-міністра, щоб скористатися сприятливим моментом і боячись, щоб ця звістка не надійшла до того з іншого джерела, бо тоді він не мав би тих переваг, які сподівався отримати повідомивши її першим.

Р. 102. – Патріарх відправив з ним цього священика, щоб той міг детально і якнайточніше розповісти великому візиру про перехід Дорошенка. Цей царедворець був дуже вдячний грецькому понтифіку за його вірність і за старанність докладати зусиль для служби Порті. Він завірив його у своїй вдячності, нагородивши 50 цехінами того священика, і запитав у нього про засоби, які б дозволили якнайпростіше повернути на свій бік цих зрадників.

Цей піп сказав йому, що в Семи Вежах [турецька фортеця Єдікуле, що використовувалася як в’язниця – Є. Л.] сидів колись чернець, син князя Хмельницького, начальника козаків (un caloyer, fils du Prince Kemielniski, chef des Cosaques), ув’язнений багато років тому, який колись уже командував цими людьми після смерті свого батька, і було б нескладно їх привести під його владу.

Перший міністр наказав негайно звільнити того й поновити його панування у своєму князівстві. Але він побоювався, щоб його духовний сан не спричинив якихось утруднень і що він, усамітнившись від мирських справ, міг не захотіти більше знову повертатися у світ, порушуючи дані ним обітниці. Парфеній мав позбавити того цих сумнівів і взявся за ведення цієї справи. Він пішов до Семи Веж у супроводі Маврокордато.

Р. 103. – Доля ж цього ченця була такою.

Богдан Хмельницький (Bogdan Kemielniski) був убитий під час великої битви, виграної поляками, проти об’єднаних військ московитів і козаків [149], котрих вони зробили бранцями. Тоді на його місце було обрано Юрія, його сина (Georges son fils), котрий повелівав козаками впродовж трьох років, але мав постійні побоювання стосовно поляків, щоб не стати їхньою жертвою, як його батько. Він вирішив зректися свого знатного становища, щоб знайти в одязі ченця грецької віри спокій від життя, надаючи перевагу монастирській бездіяльності, більш притаманній його натурі, ніж клопотам генерала. Але тут на нього чекали інші біди, більш жахливі від тих, яких намагався уникнути цей найнещасливіший з усіх генералів (le plus malheureux de tous les Generaux).

Він змінив своє ім’я й став називатися Гільдезієм [150] (Ghildesi), одягнув чернечу чорну рясу та шапку з темної вовни й подався до Києва через степи, щоб сховатися від світу в одному монастирі, присвяченому Богоматері. В той час, коли його втеча була прихована від своїх, він потрапив

Р. 104. – до рук одного загону поляків, які його пограбували й, напевно, забрали б з собою, якби цьому не завадили татари, котрі змусили поляків тікати й залишити свого бранця. Захопивши його, вони поводилися з ним дуже жорстоко і, врешті-решт, відправили до Криму, думаючи зробити подарунок хану. Той, оцінивши його вигляд і манери, зрозумів, що це не просто людина з народу, тому доклав різних зусиль, щоб навернути його в магометанську віру. Жодні намагання та подарунки цього володаря не допомогли йому отримати бажаного, і Гільдезій опирався весь час. Якось він був упізнаний одним ханським рабом, козаком-ренегатом, який був домашнім слугою князя Хмельницького, в роки дитинства Юрія. Йому було неважко впізнати в ньому, незважаючи на те, що той змінив ім’я й одяг, сина свого колишнього господаря, немов би і не було вже тих років, проведених у Татарії, де завдяки новій вірі та гарним вмінням доля йому посміхнулася й він здобув велику милість у свого володаря. Саме тому, мабуть, Юрій не впізнав

Р. 105. – свого колишнього слугу через його возвеличення.

Микола або Алі (Nicolo ou Hali), таким було турецьке ім’я козака-ренегата, плекаючи надію принести задоволення своєму володарю, вирішив відкрити йому походження та знатність його нового невільника. Більше того, Алі боявся, щоб прихильність, яку хан почав виказувати до Гільдезія, не відбилася на шкоду його положенню, яке він мав раніше. Саме тому він оголосив хану, що цей чоловік, насправді, зветься Юрієм і є сином Богдана Хмельницького, ім’я якого було добре відоме в Татарії через неприязнь поміж двома націями.

Цей султан [мається на увазі кримський хан – Є. Л.], який бажав, щоб ця новина виявилася неправдивою, оскільки мав намір залучити Гільдезія на свою службу, наказав покликати того і, нічого не кажучи про той секрет, який довідався від Алі, сказав йому, що той є шпигуном в чернечому одязі, і що йому найкраще зізнатися в усьому, що знає, а інакше, якщо він буде приховувати правду, її в нього вивідають за допомогою кийка.

Таке поводження, як до якогось раба, здалося тяжким для цього генерала, і, не в змозі опиратися,

Р. 106. – цій загрозі, він простодушно розкрив своє походження і причину свого переодягання. Хан був дуже здивований цією переміною, яку магометани пов’язують з божевіллям, а більш значні особи вдаються до подібного лише в умовах найвищої загрози своєму життю. Так, наприклад, зробив Фірарі-Мустафа, єгипетський паша, який, рятуючи свою голову від переслідувань великого візира Кьопрюлю-батька [151], переодягнувся дервішем, під личиною якого проживав у схованці аж до смерті цього прем’єр-міністра. Отже, цей володар, як я говорив, намагаючись зрозуміти причини, що спонукали Юрія віддати перевагу посоху самітника перед гетьманською булавою, не знайшов іншого пояснення цьому неробству та втечі від справ, як дії певної хвороби, яка затьмарила розум. Він навіть хотів його відпустити, але, побоюючись, щоб новина про цього бранця не дійшла до Порти й не спричинила йому турбот, він вирішив відправити його до Константинополя, що й було зроблено.

Гільдезій, або Юрій Хмельницький, після прибуття до Константинополя став державним в’язнем і був поміщений до Семи Веж, де провів кілька тяжких років,

Р. 107. – страждаючи від суворих умов життя і нудьгуючи від самотності більш суворої від самотності звичайного ченця. Він намагався скористатися з присутності військових кораблів найхристияннішого короля [Людовіка ХIV – Є. Л.], які привезли сеньйора де Нуантеля [152], його посла. Ці кораблі, які очікували на відправлення назад його попередника [153], обрали для своєї якірної стоянки місце поблизу Семи Веж, щоб посприяти поверненню додому багатьом нещасним рабам з найрізноманітніших націй, які постійно прибували сюди. Між іншим, і шевальє де Божо, який сидів в ув’язненні у замку разом з Хмельницьким. Втеча цього шевальє була більш щасливою, ніж втеча згаданого козака, оскільки була полегшена багатьма корабельними човнами, що чекали на нього поблизу фортечного муру.

Потреба вчить розуму. Гільдезій не бачив жодної іншої нагоди для визволення, як втеча. Дізнавшись з чуток, що ці кораблі, які він бачив зі своєї в’язниці, є відкритим прихистком і доступні для всіх нещасних, оскільки турки не наважуються їх оглядати, як більшість інших, що вони ретельно обстежують,

Р. 108. – він цілковито поринув у пошуки засобів придатних для втечі. Він не придумав нічого іншого, як перетнути мури. Але, водночас, він розумів, що його намір може зруйнуватися через брак інструментів, які б допомогли йому втекти.

Оскільки він вже давно перебував в ув’язненні, його не охороняли дуже пильно. Він мав свободу прогулюватися вдень у невеличкому дворику перед вежею, у якій його зачиняли на ніч. Цей дворик був відділений від моря лише високою стіною, побудованою на скелях, яка оточувала фортецю і захищала від ударів водної стихії. Він розмірковував про засоби, які б дозволили довести до кінця його намір, коли випадок дозволив йому знайти позаду дерев’яної будівлі шматок заліза, який каменярі, котрі незадовго перед цим працювали тут над укріпленням муру, залишили в цьому місці без нагляду. Прикинувшись сплячим, він дочекався часу, коли його ніхто не бачив, і схопив цю залізяку, яку сховав у матрац, набитий сіном. За її допомогою він зміг виламати два залізних прути з грат, що стояли на вікні його в’язниці.

Р. 109. – Коли він робив свою справу, він не мав ні мотузки, щоб спуститися вниз, ні помічника, який би міг допомогти йому, як це було у шевальє де Божо в його біді. Він здогадався розрізати свій солом’яний матрац на стрічки, переплітаючи їх з соломою. Таким чином вийшла своєрідна мотузка, яку він прив’язав до одного з прутів грат, перекинув через вікно й почав спускатися вниз. Однак мотузка виявилася занадто короткою, він зістрибнув так невдало, що шум від його падіння розбудив охорону-бостанджі [154] (Bostangi), кімната якої виходила на цей двір. Його втечу було виявлено садівником [тобто одним з бостанджі – Є. Л.], який однак не виявив такої спритності як в’язень, котрий не розгубився і, не маючи часу, щоб перелізти через стіну, він стрибнув прямо на скелі, сильно вдарившись головою.

Біль від удару, страх, темрява і шум, що доносився з іншого боку, не дозволяли йому продовжувати свій шлях, і він сховався у морі поміж двох скель. В цей час садівник повідомив про його втечу каштеляну. Той наказав відчинити невеличку браму, що виходила до моря, й відправив охорону на берег, щоб відрізати йому шлях,

Р. 110 – а інших відрядив на його пошуки. Вони даремно шукали його всю ніч з ліхтарями. Його знайшли лише на світанку напівмертвого від поранень, з понівиченими руками, побитого морськими хвилями і змерзлого від холоду.

В такому стані його було доставлено у фортецю, управитель якої наказав йому дати багато ударів батогом, а потім закувати в залізо й відправити до іншої камери, закутого в ланцюги від шиї до ніг. Тут він і перебував з кінця 1670-го по 1677 р., коли його звільнили за наказом Кара-Мустафи-паші, великого візира, щоб він посів місце Дорошенка.

Яка вигадливість долі: Юрій, генерал козаків, полишає почесті, майно, країну, щоб вести життя усамітнене і спокійне, яке сподівається знайти під чернечою рясою, але не знаходить нічого іншого, ніж згубне рабство, залізні пута та ланцюги, які змушений носити десять років до того часу, коли фортуна проявляє, нарешті, милість до нього, враз змінює лахміття на пурпур і ставить того, хто мріяв про найменші втіхи, до виконання

Р. 111. – тих самих обов’язків, від яких він так старанно намагався втекти.

Дійсно, Хмельницький сказав патріарху, що найбільше чекає лише смерті, приходу якої часто жадає. Він був переконаний, коли його звільняли від ланцюгів за наказом великого візира, що це робиться, щоб піддати його новим стражданням. Він досить байдуже поставився до новини про своє звільнення та почесті, які Порта йому надає. Але він засмутився, дізнавшись, що буде змушений полишити чернечий клобук, щоб змінити своє жахливе становище, у якому перебував довгий час, і знову отримати пошану, належну князю. Він бачив у цьому нові муки. Попри все, він послідував переконанням патріарха та товмача, які його повідомили, що він не може порушити наказ великого правителя, не прирікши себе на смерть, а грецьку церкву на велике приниження.

Його змусили одягнутися в мирський одяг, який приніс Маврокордато. Спочатку його привели до кігая (le Kihaja) [тобто до одного з сановників – Є. Л.] великого візира, який прийняв його дуже люб’язно. Він хотів

Р. 112. – знати про особливості його життя і сказав тому, що небо, яке так турботливо його зберегло, присудило його до великої справи, після того як він витримав стільки страждань. Він побачив себе всупереч власній волі возвеличеним вдруге в достоїнство, яке намагався полишити, і змушений був тепер докладати зусиль, щоб вислужитися і довести свою вірність Порті, роблячи все можливе, щоб привести до покори їй народ, невдячний і нерозуміючий милостей, отриманих від цієї могутньої протекції.

Ця промова супроводжувалася подарунком у вигляді гарного коня із збруєю, на якому він повернувся до нового помешкання, що було йому відведене. До цього йому додали сто золотих цехінів для поточних витрат, які він мав зробити, а також видавалося п’ять екю на день в якості утримання.

Після кількаденного відпочинку, витраченого на приведення себе в належний вигляд, його було представлено великому візиру, який закликав його зберігати вірність Порті, подарував йому кафтан з оленя, прикрашений золотом і соболями, чотири кожухи, два латинського покрою та два суконних, спорядженого коня

Р. 113. – та двісті цехінів. Цей царедворець збільшив йому щоденну платню вполовину й наказав вигравіювати печатку, яка б містила його ім’я і його становище гетьмана козаків (sa qualité de Hasman des Cosaques). Все це було тепер дано тому, хто двома днями раніше був закутий ланцюгами, позбавлений шматочка хліба, змушений спати на соломі у темній в’язниці, втративши надію коли-небудь звідти вийти, відокремлений від усього світу. Тепер, після цієї аудієнції, він зажив у прекрасному сералі, отримуючи пошану, приймаючи візити та подарунки від турків і всіх найповажніших греків, які під час його перебування у немилості були глухими до всіх його скарг і прохань. Все це наштовхнуло його на серйозні роздуми про непостійність фортуни. Він вирішив віднині не відмовлятися від свого високого положення, хіба що втратити його разом із життям.

Він написав за наказом великого візира листа козакам, у якому він їм оголошував, що Порта, повідомлена про ганебну зраду Дорошенка, обрала його новим генералом. Він наголошував, що вона не вірить, нібито козаки так швидко забули всі благодіяння султана, і, якщо вони змушені були слідувати за цим зрадником, вона закликає, щоб вони брали приклад з нього [з Юрія Хмельницького – Є. Л.],

Р. 114. – тоді вони збережуть своє життя та майно в цілості. Вона готова всіх їх пробачити і подарувати їм нові милості, якщо вони знову приймуть її підданство й повернуться до своїх осель. Він їх переконував як їхній начальник. Очікуючи повернення до своїх, він відправив до них Стамателло, словам якого вони повинні були вірити, як і його власним, запевняючи їх, що всі вони [тобто слова – Є. Л.] походять з роту великого правителя, в чому незабаром козаки переконаються, якщо поводитимуться достойно.

Забезпечивши Стамателло багатьма копіями цього листа, підписаного Хмельницьким і скріпленого його новою печаткою, тому були дані секретні інструкції, щоб він збирав правдиві відомості про справи московитів, а також закликав козаків обробляти землі, бо, якщо Порта буде змушена вести війну, її армії бракуватиме фуражу. В той час, коли Стамателло здійснював свій вояж, Хмельницький приготувався, щоб іти в Україну. Великий правитель написав

Р. 115. – кримському хану, щоб той готувався взяти участь у подіях, що будуть відбуватися, зокрема, у поході Порти на Чигирин, головне місто козаків, місцеперебування їхніх генералів. Тож нехай він готує свої загони, щоб поєднатися з армією, яку він збирається туди відправити.

Подорож Стамателло була досить короткою через те, що він не знайшов великої прихильності серед козаків слідувати тим порадам, які він давав. Вони казали, що лист Юрія Хмельницького несправжній, що їхній справжній генерал цього імені прийняв чернечий постриг, загинув у Татарії, де був рабом, і що це пастка, до якої Порта намагається їх звабити. Попри все багато з них погоджувалися визнати покору, побачивши цього генерала.

Про загибель Юрія Хмельницького у зв’язку з нападом запорожців Івана Сірка в 1679 р.

Р. 147. – Маймар Ага (Maymar Aga), головний наглядач і верховний інтендант будівель і укріплень, який є скоріше каменярем, ніж інженером, брав участь в цьому поході. Було відправлено шість яничарських загонів на галерах у Чорне море під командуванням Каплан-паші (Caplan Pacha), щоб перевезти його самого та його робітників і забезпечити виконання цього наміру.

Вони з руїн відновлювали Варну, місто на Чорному морі. Було доставлено сюди безліч каміння та інших будівельних матеріалів, які були завантажені на кораблі (des Saїques). Але щойно цей начальник накреслив план даної будівлі і почав рити траншеї під фундаменти, як Сірко, ватажок запорозьких козаків (Cirko, chef des Cosaques Zaporoches), який йшов з 15-тисячним військом у похід на татар, щоб забрати їхню худобу, прийшов випадково до цього місця, де застав цих робітників.

Р. 148. – Він їх оточив, не розбираючись, чи то турки, чи татари. Справа для нього була досить легкою, бо число його воїнів було набагато більшим. Він їх порубав на шматки, залишивши тільки кількох «язиків», щоб відправити великому князю московському. Він отаборився в цьому місці, очікуючи наказів цього володаря. Юрій Хмельницький був тут убитий (George Kemielniski y fut tué), а Маймар Ага з великими труднощами зміг уникнути цієї жахливої небезпеки й був надзвичайно щасливий, що зміг виплисти у море.

De la Croix. Guerres des Turcs avec la Pologne, la Moscovie et la Hongrie par le sieur de la Croix, sy-devant secrétaire de l’ambassade de France à la Porte. – La Haye: Chez Jacques Carrel, 1689. – 210 p.


Примітки

146. Великий гетьман литовський Михайло-Казимир Пац (бл. 1624-1682) був запеклим противником Собеського й заперечував проти його сходження на престол.

147. Константинопольський патріарх Парфеній ІV правив з перервами в 1657-1685 рр.

148. Олександр Маврокордато (1641-1709), грек-фанаріот, відомий політичний і релігійний діяч Османської імперії.

149. Явна фактична помилка.

150. Очевидно, мається на увазі його чернече ім’я Гедеон.

151. Мехмед Кьопрюлю (1583-1661), албанець за походженням, був великим візиром Османської імперії в 1656-1661 рр., його пост успадкував старший син Фазіль Ахмед Кьопрюлю (1635-1676).

152. Шарль-Франсуа Ольє, маркіз де Нуантель (1635-1685) був послом Франції в Константинополі в 1670-1679 рр.

153. Деніс де ла Ай був французьким послом в Константинополі в 1665-1670 рр.

154. З турецької bostancı – «садівник» – особиста гвардія султана, що виконувала вартові та деякі інші функції.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 109 – 118.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 427

Модифіковано : 12.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.