Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст. очима французьких сучасників / Мішель Руссо (1679)

Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст.
очима французьких сучасників

Мішель Руссо (1679)

Луняк Є.

З праці Мішеля Руссо де ла Валетта
«Казимир король Польщі» (1679) [115]

Про витоки та перебіг Хмельниччини

Р. 3. – Великі чвари у Польщі виникли з приватної суперечки одного польського шляхтича з Хмельницьким (Chilmilenski), генералом козаків. Цей народ складається з багатьох чужинців, головним чином з польських селян, котрі, щоб вивільнитися з-під шляхетського кріпацтва, полишають свої краї й рушають до України, провінції сусідньої з татарами і турками та сповненої у достатку всім тим, що необхідне для життя. Вони слідують грецькій релігії, підпорядковуючись патріарху, який має свій осідок у Києві, місті дуже гарному та великому, який знаходиться в підпорядкуванні польському королю. Козаки,

Р. 4. – маючи обов’язок захищати вхід до королівства від невірних, змушені були працювати, не випускаючи ніколи з рук зброї, щоб не бути заскоченими зненацька. Вони не отримували жодної платні ні від короля, ні від Речі Посполитої, і, великодушно жертвуючи своїми життями, задовольнялися тільки здобиччю, котру могли захопити у ворогів корони. Вони були дуже прив’язані до короля, проте їхня ненависть до шляхти була такою сильною, що найменші суперечки змушували їх братися за зброю й відплачувати жорстокою помстою за отримані ними від тієї образи. Вони ніколи не мали над собою іншого вождя, крім того, якого самі обрали поміж себе, і нехай він був навіть простим пастухом, головне, щоб він був сміливим і удачливим у боях. Вони тоді підкорялися йому з надзвичайною

Р. 5. – відданістю та надавали йому велику пошану.

Хмельницький, їхній генерал, був сином одного мірошника, однак перемоги, отримані ним над турками та татарами, зробили його таким відомим, що він увійшов до низки найвеличніших полководців століття. Після смерті свого батька, випросивши у короля Казимира дозволу відновити млин, залишений йому ним [батьком – Є. Л.], і приєднати до свого маєтку кілька будинків, з пошани до пам’яті того, він отримав згоду, з поваги до свого достойного життя та послуг, зроблених на користь королю та Речі Посполитій. Жаринський (Jarinski) [так подано прізвище Чаплинський – Є. Л.], польський полковник, став на перешкоді наміру Хмельницького. Він йому заборонив виходити за межі своїх володінь, кажучи, що вода з його млина йому робить незручності. Тож, нехай король

Р. 6. – розпоряджається своїм майном, а він [Чаплинський – Є. Л.] буде розпоряджатися своїм. Але ці гордовиті слова не відштовхнули Хмельницького, тоді полковник у відсутність того наказав спалити його млин і будинки та позбиткувався над його дружиною і сином, котрі хотіли цьому завадити. Легко собі уявити, яке враження справила дана кривда в душі цього великого чоловіка. Він задумав у своїй помсті щонайменше знищити всю шляхту, а його хоробрість йому дуже допомагала в цьому. Маючи під рукою могутнє військо, від зруйнував вщент все що було перед ним аж до Любліна та через усе Поділля до Рустембурга [116]. Не пожаліли тоді ні жінок, ні дітей, ні церков, котрі після проходження по них вогнем і мечем були віддані

Р. 7. – туркам. Так за один спалений млин було зруйновано більше 60 міст. Сенатори королівства, без яких король не міг здійснити нічого важливого в Речі Посполитій, закликали того готуватися до кампанії, щоб йти та розправитися з козаками. Але король їм відмовив, сказавши, що це їхня вина і що не треба було Чаплинському палити млин Хмельницького. Незважаючи на цю відмову, шляхта зібрала свою армію у 50 000 чоловік і рушила прямо на козаків, які очікували її у доброму порядку. Відбулася баталія. Поляків було розбито, 10 000 з них полягло тут. Втікачів переслідували більше 12 льє, а потім козаки, які отримали здобич і славу,

Р. 8. – повернулися до себе, руйнуючи все, через що вони проходили, проте оберігаючи землі короля.

Знать, розлючена цими великими втратами, мріяла лише про помсту й скликала кожного сьомого чоловіка в державі, що називається мовою цієї країни Посполите рушення. До цього набраного війська були додані також німецькі загони. Війну було поновлено всупереч бажанню короля, який радив шляхті змиритися, бо козаки обороняли королівство від наскоків невірних. Однак, замість того, щоб слідувати цій добрій пораді, король здавався їй підозрілим, хоча він сам мав командувати їхньою армією.

Козаки, повідомлені про

Р. 9. – підготовку до війни, вирушили в кампанію з 50-тисячним військом. Їхні шпигуни повідомили, що поляки отаборилися неподалік від Дніпра [звичайно, йдеться про Дністер – Є. Л.] й не виставили жодної варти, покладаючись на свою велику чисельність. Тож вони [козаки – Є. Л.] переправилися непомітно вночі через річку й, заскочивши ворогів зненацька, перебили 6 000 на місці, а решту привели у сум’яття й почали переслідувати аж до Замостя (Zamosch), захопивши весь обоз та 24 гармати, які були привезені до Києва в ознаменування своєї перемоги. Розташувавшись перед цим містом, після місячної облоги вони стали його господарями. Хмельницький, спираючись на ці великі перемоги, запропонував князю Валахії наступальну лігу

Р. 10. – проти Польщі та шлюб свого сина з дочкою цього князя. Однак виконати це було складно, або ж через відмінність у їхньому положенні, або ж через те, що, видавши свою старшу дочку за князя Радзивілла, той не міг полишити польської партії. Хмельницький загрожував тому вигнати його зі своїх власних володінь. Тож, щоб убезпечити себе від війни, князь погодився на цей шлюб, за умови, що після смерті Хмельницького його син успадкує генеральство. Це було погоджено й усіма козаками. Поляки одразу дізналися про підготовку до весілля і зібралися, маючи намір скористатися сум’яттям на святі, добре розуміючи, що козаки не триматимуть сторожі. Дійсно, ті, переймаючись лише тим, щоб добре розважитися, були заскочені

Р. 11. – зненацька в місті Києві, котре поляки зруйнували без особливих зусиль. Знать, яка тут утримувалася у полоні, була звільнена, грецькі церкви зруйновані та пограбовані, а патріарха забрано в полон. Козаки були розгромлені таким раптовим ударом, здавалося, остаточно. Попри все, оговтавшись після свого приголомшення, вони відправили посла до короля, запитати чи за його наказом було здійснено дану акцію, а також вимагаючи повернення свого патріарха та відповідного відшкодування завданих збитків. Король відповів цьому послу, що він не наказував ні руйнувати млин Хмельницького,

Р. 12. – ні знищувати міста Києва, проте шляхта зробила це на свій розсуд, щоб отримати собі відшкодування своїх втрат. Козаки поєдналися з татарами і вдерлися до Поділля…

Р. 13. – Зрештою, армія вирушила до Кам’янця-Подільського (Cantinitz-Podolski), котрий був місто дуже укріпленим, де після багатьох маленьких боїв відбулася кровопролитна битва, яку козаки програли й змушені були тікати у свою чергу. Однак, оскільки вони мали свої склади на болотах, а також очікували на підмогу, вони тут зупинилися. Поляки, вважаючи, що ті неодмінно тут загинуть, оточили козаків, до яких надійшло підкріплення. Тепер була перерізана дорога для надходження харчів до поляків, які змушені були укласти в таборі невигідний мир. Цей мир не був нічим підкріплений. Після цього Казимир повернувся до Варшави, а шляхта до своїх домівок, дуже обурена великим втратами,

Р. 14. – невдоволена тим та звинувачуючи його у потуранні козакам.

Rousseau de la Valette Michel. Casimir roy de Pologne. – Lyon: Chez Thomas Amaulry, 1679. – T. I. – /VI/+256 р.

Про похід Яна ІІ Казимира
на Україну в 1663-1664 рр.

Р. 173. – Король прибув до Брацлава (Breslawie), де частина його військ знову здійняла повстання, але після покарання винних воно не мало жодних наслідків, тож він попрямував до Білої Церкви (Bialacerkiew), де мав відбутися генеральний збір. Він був тут зустрінутий з усіма проявами любові та радості, яких тільки можна було очікувати. За чотири дні по тому, сюди також прибув Тетеря (Tétéra), новий генерал козаків. Король тримав військову нараду, на яку були скликані всі офіцери,

Р. 174. – було прийняте рішення, перейти Бористен, хоча великий князь [московський – Є. Л.] відправив посланця запевнити, що відрядив комісарів для укладення миру.

Через чотири дні Казимир, всупереч думці багатьох осіб, наказав своїй армії переправитися через цю ріку й, поставивши свій намет тут, щоб підбадьорити солдатів до переправи без найменшого страху, він переправився на інший берег з усім можливим добром. Він зробив огляд своїм військам, які значно збільшилися і, не втрачаючи часу, обложив Вороньків (Wroncowa) та змусив його мешканців здатися на милість переможця. Хоча ті були й недостойні подібної ласки, він був зворушений проханнями їхніх священиків і сльозами жінок та

Р. 175. – дітей, тож змінив гнів помсти на дух милосердя.

Жителі Борисполя (Barispol) наслідували той самий приклад і тисяча солдатів, з яких складався тутешній гарнізон, перейшли на бік польських загонів. Здійснивши це упокорення, король дав аудієнцію посланцю великого князя, який йому обіцяв цілковите задоволення вимог. Однак він йому відповів, що вже зайшов занадто далеко і мусить слідувати шляхом, який указує йому вікторія, хоча й дослухається до цих пропозицій.

Татарський хан надіслав одного мурзу, щоб запевнити короля у своєму доброму ставленні. Міста Остер (Ostrze) і Козелець (Kosieleck), хоча й були дуже великими та добре укріпленими, здалися з наближенням короля, подібно до багатьох інших

Р. 176. – також значних міст. Однак війська були надзвичайно виснажені, він розпустив їх по сусідніх селах, щоб ті могли відновити свої сили.

За кілька днів по тому генерал Чарнецький з пересувним табором збирався підкорити місто Дівицю [117] (la Ville de Dewicze). Однак, хоча король теж наблизився сюди, місцеві мешканці відмовилися відчинити свою браму. Це розлютило Казимира, він наказав почати збройний наступ на це місто і, взявши його штурмом, наказав перебити у ньому всіх людей, саме місто підпалити й перетворити на згарище, щоб дати урок майбутнім поколінням за цю безглузду упертість.

Міста Мена та Сосниця [118] (les Villes de Miana & Sonisca) довідалися про немилість стосовно своїх сусідів, вони здалися одразу як тільки король

Р. 177. – з’явився перед їхніми мурами. Мешканці принесли йому присягу на вірність і дали харчі для війська. Просунувшись далі до Нових Млинів [119] (Novemhni), які також здалися, війська перебували тут 8-10 днів, впродовж яких король, котрий надавав перевагу славі більше ніж відпочинку, наказав зробити наскок до брам Батурина (Baturin), намагаючись привернути на свій бік його управителя, але, не маючи змоги цього зробити, рушив звідси до Коропа (Korop), куди вже відрядив інфантерію.

Його мешканці оборонялися два дні, після яких вимолили милість короля, котрий проявив стосовно них таку ж ласку, як і щодо інших міст.

Тим часом хорунжий великий коронний і генерал

Р. 178. – козаків, які йшли іншою дорогою, захопили більше 50 міст, і таким чином, в Україні залишилося не більше трьох-чотирьох міст, поміж якими й Глухів (Glukowa). Генерал Чарнецький, котрий командував армійським авангардом, волів обложити це місто, всупереч волі короля, бажанням якого було йти на Московію та залишити інші міста, які вимагали б втрати багато часу. Однак, піддавшись разом з рештою війська умовлянням цього старого воєначальника, з яким він мав протилежні помисли, король вдався до облоги. Тут перебувала залога з 3 000 козаків і 8 000 московитів, а також 25 000 мешканців. Було підірвано одну міну та проведено кілька штурмів,

Р. 179. – які так сильно вразили ворога, що мешканці навіть відрядили депутатів до короля домовлятися про капітуляцію. Однак бунтівний козак Дворецький [120] (Dworiski), наказав підробити листи великого князя [московського – Є. Л.], де той начебто обіцяв скору підмогу, а також повелів відтяти голови більш ніж сорока міщанам, які наполягали на здачі. Він зміг дуже вправно надихнути гарнізон до оборони. Тож, здійснивши ще один досить відважний штурм, король, котрий отримав звістку, що наближаються московити числом більш ніж 60 000 чоловік під орудою князя Черкаського та Ромодановського (le Prince de Circassie & par Romadanowski), зібрав військову нараду, на якій було вирішено зняти облогу та йти на з’єднання з литовською армією, що знаходилася неподалік і дала дві баталії неприятелю.

Р. 180. – Графи де Гіш [121] і де Лувін’ї [122], двоє синів герцога де Грамона [123], котрих бажання здобути собі славу змусило прийти здалеку, проявили такі яскраві ознаки своєї доблесті під час цієї облоги, що поляки, які вважалися найсміливішими людьми в світі, ними захоплювалися. Особливо слід відзначити графа де Гіша, який виявив таку майстерність і таке поводження, що король не зміг утриматись від захоплених слів, завжди надаючи йому честі бути запрошеним на військову нараду…

Р. 182. – Король, з’єднавшись з литовською армією, командування якою він доручив воєводі смоленському, відрядив 20 000 чоловік під проводом керманича своєї козацької роти, щоб іти до Московії й зробити там спустошення, а сам рушив з рештою військ до Новгорода (Nouvogrodck) [Сіверського – Є. Л.], у якому мав свою розвідку. Однак того, хто обіцяв здати це місто королю, було повішено, і це зруйнувало всі наміри. Він був змушений переходити

Р. 183. – річку Десну з великими труднощами.

Він наказав заарештувати одного з козацьких начальників на ім’я Богун, звинувативши того у переговорах з неприятелем. Молодого Сапегу з 4 000 чоловік король надіслав для допомоги Сосниці (Sonisca), яку облягли московити. А сам, провівши військову нараду, попрямував у бік Вороніжа (Woronis), коли дізнався, що генерал Ромодановський знаходиться з 25-тисячним військом у лісі.

Король, отримавши звістку, що противник іде за ним, наказав своїй військам знову перетнути річку, намагаючись вивести їх у відкрите поле й залишаючи тільки кілька кавалерійських рот під орудою Потоцького з

Р. 184. – наказом вести перестрілки з московитами й також згодом перейти річку.

Неприятельський авангард почав спочатку обстріл цієї кавалерії, яка його витримала з великою мужністю й сама поклала багатьох на місці, після чого Потоцький пішов на з’єднання з королем, який приготувався до битви, зайнявши пагорб. Його переслідував цей 3-тисячний кінний авангард з 6 гарматами. Однак генерал Брюховецький [124] (Bizukowelki), котрий ним командував, наказав зупинитися в долині після кількох перестрілок. Він відступив до лісу з такою поспішністю, що покинув навіть свою гармату.

Король провів цілий день у боєготовності, хоча було жахливо холодно та не показувалося

Р. 185. – жодного ворожого загону. Він наказав своїм військам розташуватися на привал поближче до Новгорода. Вороги почали виходити зі своїх укріплень і наближатися так, начебто вони збиралися вступити в бій. Однак, побачивши, що їх готові добре прийняти, вони відступили. Розсудивши з цього, що вони не мають наміру кидатися у бійку, король наказав армія відійти до сусіднього села, де розташовувався обоз, щоб трохи перепочити, коли отримав звістку від прибулого Сапеги, що московити зняли облогу з Сосниці (Sosnica).

Кілька солдатів з гарнізону Новгорода були захоплені та приведені до короля. Він зібрав військову нараду, на якій було вирішено розмістити війська

Р. 186. – на гарні квартири, які тільки можна знайти. Скидан [125] (Skidana), котрий командував загоном з 600 вершників, був розбитий і взятий у полон Сапегою, де пообіцяв королю захопити всі міста України, у яких перебували московські залоги. Було також отримано звістку, що Бідзинський [126] (Bidinski), який вдерся до Московії з 20 000 кінним військом, розгромив там 12-тисячний корпус, який намагався йому протидіяти, спалив більше 1 500 сіл і захопив дуже велику здобич, з якою й повертався. Король вирішив за доречне йти до Могилева. Його провідники заблукали, тож йому довелося проходити через ліс довжиною в 20 льє, де він перебував у надзвичайній небезпеці через непрохідні дороги. Зрештою, вони прибули на місце.

Тут він отримав листи від свого посланця

Р. 187. – у Москві, в яких той повідомляв йому, що великий князь призначив комісарів для погодження кордону, щоб негайно приступити до ведення мирних переговорів, які мали б бути скріплені присягою.

Тим часом армія знову перетнула Бористен на клопотання козацького генерала Тетері, котрий не почувався досить впевнено у придушенні заколотників…

Р. 194. – Водночас генерал Чарнецький продовжував наступ в Україні. Він захопив місто Ставище (Stawicza), яке вело довгу та доблесну оборону. Він вивів звідти 10 000 козаків, які заприсяглися служити королю в його військах. Чарнецький поставився до них доволі м’яко, з тим, щоб заохотити інших наслідувати їхній приклад. Місцеві мешканці також принесли присягу на вірність. Отримавши звістку, що ворог з’явився неподалік, цей генерал

Р. 195. – дав йому бій, поклавши на місці близько 6 000 чоловік.

Дуже поважний поміж бунтівників полковник Гоголь [127] (Kapol), побачивши такі дуже великі перемоги, повернувся у підпорядкування до короля, передавши на підтвердження своєї відданості міста Брацлав (Braclaw), Немирів (Nimirow) і Ладижин (Lasdzrin) з усією країною, навколо них.

Про 1666-1667 рр.
і початок гетьманства Дорошенка

Р. 234. – Генерал козаків розгромив 12 000 московитів в Україні, чим змусив великого князя відновити переговори з більшим завзяттям, ніж до того…

Р. 235. – Бунтівні козаки та татари зробили напад на Русь і Волинь, де зчинили безлад, який важко навіть уявити. Короля повідомили, що козаки прийняли протекцію Великого Правителя. Його Високість [султан – Є. Л.] готувався навесні йти, щоб взяти в облогу Кам’янець. Ця новина змусила його відправити накази армійським офіцерам збиратися

Р. 236. – у Львові, щоб бути готовими разом поміркувати над засобами з протидії цим варварам. Великий генерал повідомив його, що ним були розбиті два з їхніх загонів у 12 000 чоловік та взяті в полон двоє їхніх мурз.

Комісари великого князя, нарешті, уклали перемир’я на 13 років, зобов’язавшись повернути всі міста, які вони відібрали у Польщі, за винятком Смоленська, пропонуючи укласти лігу проти невірних…

Р. 247. – Однак, незважаючи на обіцянки, які посол хана давав королю, султан-калга [128], його брат, вдерся до України з 80-тисячним військом, складеним з татар, козаків і яничарів. Він обложив спочатку місто Чигирин, найбільш важливе у цій провінції…

Р. 248. – Він [Собеський – Є. Л.] відступив до невеличкого містечка Підгайці, що за 14 льє від Львова і є доволі укріпленим.

Вороги, які дізналися, що він перебуває на чолі армії,

Р. 249. – оточили його, як він і передбачав, у вигляді двох півмісяців, над якими він височив неподалік передмість, розташувавши тут всю свою піхоту та гармати, які робили великі спустошення, через що вони змушені були отаборитися за один льє від цього місця, на іншому краю якого розквартирувалися козаки.

Він відправив кур’єра до короля, щоб повідомити тому про все, що відбулося, а також просити привести до нього скоріше підмогу, бо він не має змоги опиратися довго такій силі. Король негайно віддав відповідні накази, щоб зібрати ополчення у Замості (Samosch), що неподалік Любліна, яке вирішив

Р. 250. – очолити особисто. Але поки шляхта збиралася, великий маршал проявив стільки розсудливості та хоробрості, достойних захоплення, зробив виходи такі сміливі та часті, перебивши багатьох ворогів. Зрештою, відправлена ним кавалерія розгромила у полі п’ятьох мурз, котрі командували там різними загонами. Султан-калга уклав, зрештою, мир з ним на умовах, вигідних для Польщі.

Rousseau de la Valette Michel. Casimir roy de Pologne. – Lyon: Chez Thomas Amaulry, 1679. – T. IІ. – 331 р.


Примітки

115. Очевидно, при написанні даного твору було використано якесь польське джерело. Таке припущення можна зробити на підставі того, що імена й географічні назви, про які йде мова, тут часто подано в родовому відмінку: Скидан (Skidana), Вороньків (Wroncowa), Глухів (Glukowa) тощо.

116. Припускаємо, що під такою назвою мається на увазі, вочевидь, Львів. Ймовірно, назва Rustemburg є перекрученим варіантом назви Russelemburg, як подекуди позначалося дане місто в німецькомовних джерелах. [Див. RUSSIE NOIRE ou PETITE RUSSIE // Le Grand Dictionnaire Historique ou le Mélange curieux de l’histoire sacré et profane. Par Mre LOUЇS MORERI. XVIIIe et derniere edition. – Amsterdam: Chez P. Brunel, R. Wetstein, la Veuve de P. de Coup & G. Kuyper, F. l’Honoré & Fils, P. Humbert, Z. Chatelain, H. Uytwerf, F. Changuion, J. Wetstein & G. Smith, P. Mortier, & J. Catuffe; Leyden: Chez Luchtmans & C. Haak; La Haye: Chez P. Gosse, J. van Duren, J. Neaulme, A. Moetjens, G. Block, & A. van Dole; Utrecht: Chez E. Neaulme, 1740. – T. 7. – 408+27+240+214 p. – Р. 236.]

117. Мається на увазі теперішнє село Салтикова Дівиця Куликівського району на Чернігівщині.

118. Тут назва Сосниці подана неточно, в оригіналі стояло Sosnica, як це видно в подальшому.

119. Вочевидь, в оригіналі стояло Novemlini, тобто Нові Млини на Чернігівщині.

120. Мається на увазі київський полковник Василь Дворецький (1609 – після 1672), один з головних керівників оборони Глухова в січні-лютому 1664 р.

121. Арман де Грамон граф де Гіш (1637-1673), відомий військовий французький діяч, один з персонажів романів Александра Дюма «Двадцять років потому» та «Віконт де Бражелон».

122. Антуан-Шарль де Грамон граф де Лувін’ї (1641-1720), французький військовий і політичний діяч.

123. Герцог Антуан де Грамон (1604-1678), пер і маршал Франції, відомий військовий і політичний діяч, одружений з племінницею Рішельє, прототип графа де Гіша в п’єсі «Сірано де Бержерак», а також один з персонажів роману Дюма «Двадцять років потому».

124. В імені Бізюковелькі, наведеному за французьким оригіналом, досить непросто вгадати Брюховецького.

125. Яцько Скидан, сосницький полковник, взятий у полон поляками в 1664 р. і страчений на палі.

126. Стефан Бідзинський (бл. 1630-1704), польський військовий діяч.

127. Непросто побачити в імені Каполь – Гоголя.

128. Калга чи калга-султан – друга після хана особа в Кримському ханстві. Калгою призначався наступник кримського хана або довірена особа з ханського роду. У випадку смерті хана калга керував країною до призначення на престол нового монарха. Він був також головнокомандувачем армії, якщо війська не очолювалися особисто ханом.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 80 – 87.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 456

Модифіковано : 12.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.