Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст. очима французьких сучасників / Жан Ле Лабурер (1647)

Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст.
очима французьких сучасників

Жан Ле Лабурер (1647)

Луняк Є.

Уривки з праці Жана Ле Лабурера сіра де Блеранваля [81] «Повідомлення про подорож королеви Польщі та про повернення мадам де Гебріан, дружини маршала, жінки, що виконувала повноваження надзвичайного посла та супроводжувала королеву» (1647)

Про руську віру

Р. 15 – Русини дотримуються грецької віри…

Р. 17 – Року 1595 число прихожан збільшилося через повернення в лоно римської церкви єпископів грецької секти, що підпорядковувались митрополитам Київським, зокрема, Полоцького, Володимирського, Луцького, Холмського та Пінського, але ні населення, ні знать не схвалили цієї унії, що була зроблена без їхньої згоди…

Р. 118 – Мова польська є слов’янською (le langage Polonois est Sclavon), так само як і мова московитів, русинів, хорватів, моравців, богемців, сербів, ілірійців, болгар, сілезців та ін…

Вже минуло сім століть, як Польща навернулася до віри християнської… Але Русь, маючи сусідство та торгівлю з греками, зберігає свої звичаї та схизматичну віру без змін. Хоча просвітлення мало помалу надходить. Більша частина їхніх єпископів вже повернулися до лона римської церкви в 1595 р., багато знатних родин зробили те ж саме, тож скоро вся провінція стане римо-католицькою. Залишаються тільки козаки, які належать до секти магометанської (il n’y a que les Cosaques qui sont de la Secte de Mahomet) та не бажають нічого змінювати через свою дику вдачу, що не дозволяє їм зрозуміти нічого іншого, ніж завзято дотримуватись релігії свого народження.

Про Русь

Р. 221. – Ягайло приніс у подарунок короні польській Литву, Жемайтію, Русь, Поділля

Р. 222. – та Волинь: всі ці князівства об’єднувалися під назвою Литви, тому що вони були підкорені зброєю його попередників і перетворені на провінції. Я розумію тут під словом «Русь» країну, яка власне зветься Роксоланією і є лише маленькою часткою тієї великої країни Русь, що складає головну частину держави великого князя московського, який визначає себе, зазвичай, великим володарем русинів, а інколи імператором та володарем всієї Русі (J’entens sous le mot de Russie, le pays proprement appellé alors Roxolanie, qui ne fait qu’une petite partie de ce Grand pays de Russie qui est le principal Estat du Grand Duc de Moscovie, qui se qualifie ordinairement Grand Seigneur des Russies, & quelquefois Empereur & dominateur de toute Russie).

Та Русь, що належить королю Польщі, зветься Чорною, або Південною (Russie Noire, autrement meridionale). Головним серед її міст є Львів, у якому король Казимир утворив архієпископство, що залишається єдиним в цій провінції, в 1354 р. При папі Урбані V воно було перетворене на Галицьке, а Львову повернуто титулатуру єпископства, та згодом архієпископство було тут відновлено, а єпископія зі Львова перенесена до Кам’янця. Королі Польщі часто проводили свої переможні війська через усю Русь, яка їм сплачувала данину, зокрема й князівство Київське, що часто переходило на бік ворога й за це несло покарання. Місто Київ, яке багато разів витримувало облогу, було, врешті-решт, підкорене, а Ярослав, його князь, був змушений визнати свою залежність. Період міжкоролів’я після Казимира І дав їм [русинам – Є. Л.] можливість отримати свободу, проте Болеслав ІІ підкорив, нарешті, майже всю Русь в 1074 р. і захопив Київ, Перемишль і Луцьк (Laski). Болеслав Кривоустий і Лешек Білий мали подібний клопіт. Цей народ не робив більше нічого без допомоги татар, які використовували його під час своїх набігів на Польщу, на чолі з князями Левом і Романом. Данило, син Романа, став згодом володарем усієї Русі, й папа надіслав йому корону та

Р. 223. – надав титул короля в 1262 р. В усякому разі його війська були неспроможні чинити лихі справи в Польщі. Лев, його наступник, не був більш вдалим, зазнавши поразки в 1277 р. Тому, щоб помститися, він знову звернувся до татар в 1285 р. Здобич, захоплена ними, була великою. Також успішним був їхній набіг на Сандомирщину в 1302 р., але він не закінчився так само вдало, бо вони були розгромлені поблизу Любліна, й це місто було повернуто через 57 років після того, як було втрачене. А рік 1342-й виявився для них ще менш сприятливим: Казимир Великий відібрав у них Львів, Санок, Перемишль, Галич, які мали своїх князів, і де знаходився король на ім’я Коломан, а також Теребовль і Lubassovіе [82]. Це одні з найголовніших міст цієї частини Русі, яка була перетворена на провінцію Польського королівства. На них також були поширені права Ягайла, які були поєднанні з тим, чим він володів (тобто Поділлям), після одруження його з Ядвігою в 1386 р. Владислав, його син, в 1435 р. дав знаті цього регіону ті ж привілеї, якими володіла шляхта королівства та якими вони володіють донині. Ця країна ділиться на чотири воєводства: Брестське, Київське, Брацлавське [83], Руське, до них можна додати також і Подільське.

Русь – це, можливо, найкраща та найбагатша країна світу (La Russie est peut etre le pais du monde le meilleur, & le plus fertil). Матвій Меховіта каже, що, якщо землю тут один раз зорати та засіяти, вона без зусиль родитиме три наступних роки, завдяки тим зернам, які залишаться в ній після жнив. За три дні в цій місцевості трава досягає висоти жердин з паркану, що, якщо плуг залишиться на цей час у полі, відшукати його буде не просто. Тут бджіл така кількість,

Р. 224. – що не лише вуликів, але й стовбурів дерев не вистачає їм, щоб виробляти свій мед. Тож земля та береги річок слугують їм за склади. Тому ця земля починає мало-помалу поповнюватися «чужинцями», які прилітають з усіх усюд. Між цими тваринами часто вибухає справжня війна за збереження своїх осель. Тут є багато річок і струмків сповнених рибою, а також сила-силенна джерел. Місцеві мешканці кажуть, що вони народжуються тут з роси, дарованої Небом, яке щедро проливає свою благодать на цю провінцію. Як я зрозумів з листів кількох наших французів, котрі побували там цього року разом з королевою Польщі [84], повітря там чудове, воно не таке жарке як в Італії, ця країна має природні красоти, які можна порівняти хіба що з красотами Франції, яку ми любимо найбільше, і Франція помістилася б тут повністю, якби цей край був заселений французами. Тут є багато озер, де видобувають сіль у великій кількості. Однак торгівля переривається через набіги татар, які руйнують щасливе життя цієї землі на користь іншої, підвладної хану.

Християнська релігія сюди була принесена греками, разом з тією оманою, яку продовжують ще сповідувати більшість міст та приватних осель. Але в усякому разі римо-католицька церква має тут найповажніше місце. Головним її примасом є архієпископ львівський. Схизмати ж продовжують підкорятися архієпископу Києва, стародавньої столиці Русі. Є кілька їхніх єпископів, головним чином у Москві, Молдавії та Валахії. Архієпископ Ісидор, який прибув на Флорентійський собор до папи Євгенія ІV з сотнею людей свити,

Р. 225. – повернувся до лона святої церкви, але був убитий московитами, коли почав їх закликати полишити схизму [85]. Вони надають великого значення святому папі Григорію, який їхньою мовою зветься «Беседник» (Byessednic), тобто бесідник, проповідник [86]. Вони читають його проповіді, що перекладені їхньою слов’янською мовою, якою вони користуються при богослужінні. Також є багато вірменських купців, які розселилися по всій країні, вони використовують вірменську мову у своїй релігії, так само як юдеї єврейську. Останніх тут дуже багато. Їхнім основним заняттям, на відміну від інших, що виконують основну роботу, є торгівля, збирання податків і лихварство.

Кажуть також, що на Холмщині сухі дерева та соснові гілки, які падають на землю, за рік-два перетворюються на камінь. А поблизу Бористену чи Бога [87] сила-силенна комах, яких називають Ефімерами [88] (Ephimeres), що є крилатими червами з двома, чотирма чи шістьома крилами, народження, життя та смерть яких відбуваються протягом одного сонячного дня.

Про козаків запорозьких

Весь світ знає їхнє ім’я, проте мало хто відає про їх походження. Часто думають, що це якийсь народ. Однак зовсім інше доводиться хронікою Павла Пясецького, єпископа Перемиського [89] (Paul Paseiki Evesque de Premislie). Це розбійники без закону та військової організації, які скупчилися на кордонах Русі, щоб робити набіги на турецькі краї через Чорне море. Мудрий король Стефан Баторій дав їм устрій і закони, якими

Р. 226. – вони мають керуватися у випадку війни та захищаючи від нападів Русь в часи миру. Щоб краще пояснити, треба знати, що вся та країна, яка лежить між Данастом [90] або Тирою, Гіппанісом [91] і Бористеном, аж до меж Понту Евксінського [Чорного моря – Є. Л.], належить Польському королівству, решта – Великому турку Сулейману [92], котрий наказав мешканцям Білгорода (Bialogrodie), розташованого на іншому боці Тири, що впадає до Овідського озера [93] (le lac d’Ovide) на Понті Евксінському [94], які перевели худобу на вигони іншого берега, сплачувати йому данину. Існував тут колись польський порт, який називався Качубей [95] (il y avoit autrefois un port des Polonоis nommé Caczubey), де завантажувались товари з внутрішніх районів для Константинополя. Нині цю назву носить маленьке містечко.

Для того, щоб охороняти цю країну, яка простяглася вшир на три дні шляху від Бористену до річки Танаїс [96], королі Польщі постановили: четверту частину від зібраних ними податків, за декретом прийнятим на варшавському сеймі в 1562 р. при Сигізмунді-Августі, зберігати в Равському замку [97], й утримувати на ці гроші військо [98], до якого включати кожного двадцятого селянина, який ставав би піхотинцем. Король Стефан [Баторій – Є. Л.] додав до них ще дві тисячі кінних пікінерів, котрих розмістив неподалік земель Херсонесу Таврійського [99] навпроти Білгорода [Дністровського – Є. Л.].

Однак така обмежена кількість виявилася занадто малою для молоді королівства, яка бажала набути військової майстерності через потребу захисту проти татар, що чинили постійні вторгнення. Тепер всі землі, розташовані навколо Києва, Бара та Брацлава, були знову швидко заселені та відбудовані. Багато міцних замків було створено шляхтою цієї країни. Цей же король [Cтефан Баторій – Є. Л.] також зібрав докупи тих грабіжників і волоцюг, що походили з усіх куточків держави,

Р. 227. – яких називають козаками, бо вони виявляють велику прудкість при своїх набігах на турецькі володіння, а «kosa» польською мовою означає «коза». Ось чому легкі вершники, що несуть охоронну королівську службу, отримали назву козаків. Вони мають відповідну зброю: лук, стріли, шаблю, а зараз також пістолети та карабіни. Він [король – Є. Л.] розмістив їх на островах Бористену, звідси їх і прозвали козаками запорозькими або запорожцями (les kosaques Zaporowski, autrement Zaporowiens). Ця ріка, що починається в двохстах німецьких льє шляху в провінціях Московії, тече через Сіверщину (Severie) та Литву, протікає в п’ятидесяти льє нижче Києва через протоку, усіяну підводними скелями, які польською та слов’янською мовою називаються «порогами» (porohi). Прохід тут дуже тісний, тому річка поділяється на кілька маленьких рукавів на цій ділянці, які далі зливаються докупи. В цьому місці є сімдесят островів, які звуться Запоріжжям (Zaporohi), тобто місце після цих сходинок, тому що вода тут тече наче по сходах.

Земля цих островів не приносить великої користі, а ось вода значно вдячніша, тому що дає їм [козакам – Є. Л.] багато риби, яку вони посипають попелом, через брак солі, й висушують на сонці про запас. Вони живуть лише в чотирях днях шляху від півострова Херсонес Таврійський (la Peninsule de la Kersonesc Taurique). Це злоблива скеляста та усамітнена країна, яка не виробляє нічого, щоб прохарчувати татар, котрі її населяють, і їхню худобу. Вони живуть неподалік від берегів Бористену й кочують разом зі своїми родинами та житлами, які складаються з критих возів, щоб можна було сховатися на випадок дощу. Вони зупиняються на одному місці доти, доки мають тут фураж, а потім переходять на інше, ведучи, таким чином, життя

Р. 228. – кочове й переходячи з місця на місце. Коли вони мають сприятливу нагоду, то роблять набіги на Польщу чи Московію, але рідко при цьому їм вдається уникнути нападу козаків, які, зазвичай, атакують їх на зворотньому шляху та відбирають награбоване. Козаки ведуть дуже подібний спосіб життя, постійно воюючи з турками, не лише на землі, але й на морі, заходячи навіть в глиб Анатолії.

Вони відпрацювали дуже незвичну манеру ведення морської війни, оскільки їхні найбільші кораблі, що можуть вмістити лише сорок чоловік, зроблені з суцільного стовбура липи (un seul arbre de tilleul), який вони видовбують і складають таким чином, щоб вийшов легенький баркас. Підлогу всередині човна вони вимощують коров’ячими та козячими шкірами, а з обох боків його обв’язують невеличкими оберемками очерету, які пом’якшують удари морських хвиль та дозволяють почуватися впевненіше під час шторму.

Саме на них [цих човнах – Є. Л.], взявши значну кількість зброї та провізії, вони проходять відрізок у тридцять льє прісною водою по Бористену й виходять у море Евксінське, не лякаючись фортець, збудованих турком по берегах і з двох боків гирла. Пливуть вони посередині річки, поза межами досяжності [гармат – Є. Л.], якщо не мають достатньої сили, щоб їх атакувати, бо вони їх кілька разів захоплювали. Маючи сотню цих човнів або маленьких бригантин (cent de ces chalouppes ou petits brigantins), вони переправляють сухопутне військо вглиб Малої Азії й підкорюють її міста. Трапезунд відчув силу їхньої могутності в нашому столітті. Вони захопили та пограбували також Синоп. Та, насамперед, я захоплююся їхньою відвагою та зухвалістю, коли вони пограбували передмістя Константинополя на виду в усього міста, самого великого повелителя та його двору. Ніколи раніше турки не мали випадку,

Р. 229. – щоб їх атакували на морі Евксінському та так їх розгромили. Коли вони збирають могутній флот, козаки, які знають всі гавані, переховуються зі своїми маленькими суднами в безпечних місцях, куди інші не можуть дістатися. Їхнє ім’я наводить жах на всю державу турецьку. Ніколи не було когось більш грізного за них. «Quantumvis [лат. «в будь-якому разі» – Є. Л.], – говорить Пясецький, – alii ordines militares Christiani, tumeant gloriosis & magnificis nominibus [лат. «жодна з військових сил християнських не мала такого славетного та величного імені» – Є. Л.]».

Колись був у них звичай (а дехто робить так і нині) повертатися взимку до своїх провінцій, щоб вести господарство, але король Стефан [Баторій – Є. Л.], розуміючи важливість їхнього перебування на кордонах, дав їм замок Трахтемирів (le chasteau de Techtimirow) у двадцяти німецьких льє від Києва, на березі Бористену. Сьогодні тут знаходиться місцеперебування їхнього начальника (le chef), призначеного королем. Тут є гарний гарнізон, який, зазвичай, складається з двох тисяч чоловік, для охорони островів Запоріжжя (pour la garde des Isles Zaporohi). Турок завжди скаржиться на їхні набіги. Він часто погрожує Польщі війною, якщо та не буде їх стримувати. Однак зробити це дуже важко. Справді, якщо розбій їм буде заборонений, саме королівство буде страждати від їхніх грабежів. Подібне відбулося в часи короля Сигізмунда [ІІІ – Є. Л.] в 1596 р., коли знадобилось об’єднати всі сили під владою короля, який відправив проти них Станислава Жолкевського, і той розгромив їхнього генерала [100] Наливайка, солдата удачі (leur General Nalewayko soldat de fortune) й, оточивши їх в якійсь місцині, змусив видати цього генерала разом з чотирма своїми головними офіцерами (ce General avec quatre de ses Officiers principaux), котрі склали свої голови на варшавському дворі. Таке ж було і з Підковою (Podkowa), їхнім попередником,

Р. 230. – в 1587 р. та з Павлюком (Paulucus), їхнім наступником в державі, в 1638 р. Тоді король постановив їх знищити й створити нове військо (nouvelle milice) для виконання їхнього обов’язку. Микола Потоцький (Nicolas Potoki), який був уповноважений здійснити це доручення, зіштовхувався постійно з найгіршими наслідками. Вони [козаки – Є. Л.] довгий час відмовлялися слухатися й, нарешті, погодилися підкоритися керівнику, якого король їм призначить, виконувати лише накази Його Величності та не мати у своєму складі більше шести тисяч чоловік. Їм було дана обіцянка, що їх не чіпатимуть, яка погано виконувалась (qui fut mal-gardée). Багатьох було вбито солдатами з армії [Потоцького – Є. Л.], частина втекла до Московії, інші – до татар, де вони були досить прихильно зустрінуті.

Отже, ця сила, яка створила таку велику славу королівству, яка нічого йому не коштувала та яка його захищала від нападів татар, тепер майже знищена [101] (Ainsi cette force qui donnoit beaucoup de reputation au Royaume, qui ne luy coustoit rien, & qui le gardoit des incurcions des Tartares est presque ruїnée.). Новому війську, створеному замість неї, потрібен буде довгий час, щоб досягнути тієї поваги, яку мали справжні козаки (l’estime des veritables Kosacques), якщо тільки не дозволити тим, хто втік, повернутися. Року 1632-го вони просили у З’єднаних держав [102] дати їм право голосу при виборах короля, в чому їм брутально відмовили, оскільки вони не належать до шляхетного стану (dont ils furent rebutez comme ignobles), хоча ці солдати явно потребують такої речі. Все тут створено для блага шляхти (en faveur des Nobles), яка полишаючи військову службу отримує чини та посади в своєму воєводстві (son Palatinat). Козаки ж просять лише захисту прав грецької релігії, яку дехто з них сповідує (la Religion Grecque que quelques-uns d’entr’eux suivoient), а їм тільки відповідають, що врахують це за умов вірної служби.

До цієї постанови про козаків, королі Польщі використовували в якості легких вершників також і декілька татарських загонів, які чинили шкоду країні,

Р. 231. – головним чином проти німців у Прусській війні [103], в якості винагороди їм дали тільки дві тисячі овчин і кілька згортків англійської вовни. Все це обійшлося в десять тисяч екю за всі роки. Король Стефан [Баторій – Є. Л.] сказав на сеймі в 1586 р., що не хотів би більше ніколи залежати від цих звірів. Їхні обурені посли повернулися звідти з порожніми руками. Тепер вони піддані турків, і, якщо Польська держава їм робить якісь дарунки, то лише для того, щоб зупинити їхні набіги.

Про князівства Смоленське та Чернігівське

Р. 262. – Титул князя Смоленського сьогодні приєднаний до корони польської, від часів короля Сигізмунда та його сина Владислава ІV. Перший підкорив його в 1611 р., другий його зберіг і змусив визнати це Московита за миром року 1634-го, який утримував це володіння, захоплене своїми попередниками більше сотні років тому, у великого князя литовського, при королі Сигізмунді І, завдяки зраді Михайла Глинського. Матвій Меховіта каже, що це князівство тягнеться на 60 чи 70

Р. 263. – льє, його головне місто називається також Смоленськ і воно було оточене дубовими мурами й опоясане глибокими ровами, але князь московський, для якого володіння ним було дуже важливе, тому що воно відкриває прохід в глиб його країни, оточив його потужними кам’яними мурами та зміцнив великими вежами. Як відмітив єпископ Пясецький у своїй хроніці, сказавши, що тільки три міста є такими укріпленими – це Псков, Москва та Смоленськ.

Князівство Новгородське, або князівство Сіверське, були також включені до мирної угоди, але король польський поки що не носить такого титулу, хоча має титул князя чернігівського, що йому дозволено назавжди. Це провінція поряд зі Смоленщиною. Вони обидві колись залежали від Великого князівства Литовського, до якого нині вони знову приєднані зброєю могутнього та доблесного князя Владислава ІV, який зараз править.

Le Laboureur S. de Bleranval J. Relation du voyage de la royne de Pologne, et du retour de madame la mareschalle de Guebriant, ambassadrice extraordinaire, & sur-intendante de sa conduite. Partie IІ. Traité du royaume de Pologne, de ses provinces, de leur gouvernement ancien & moderne, de leurs princes particuliers, & de leur union sous une mesme couronne. – P.: Chez la Vesue Jean Camusat et Pierre Le Petit, imprimeur ordinaire du roy, rue Saint Jacques, à la Toison d’Or, 1647. – 280 р.


Примітки

81. Жан Ле Лабурер сір де Блеранваль (1623-1675), відомий французький культурний і релігійний діяч, духівник Людовіка ХІV. Твір Ле Лабурера здобув великий успіх, оскільки з’явився напередодні Хмельниччини й був дуже актуальним.

82. Очевидно, мається на увазі волинське місто Любомль, за яке точилися війни між поляками та литовцями, менш ймовірно Любешів, який з’явився пізніше, хоча за написанням французька назва ближче до останнього.

83. В тексті – Inowladislavie.

84. Мається на увазі Марія де Гонзага – француженка за походженням.

85. Тут явна помилка, митрополит Ісидор втік з Москви й помер у Римі.

86. Мається на увазі папа Григорій І Діолог (Двоєслов) (бл. 540-604).

87. Тобто Дніпро та Західний Буг.

88. Тут йдеться про комах-одноденок.

89. Павло Пясецький (1579-1649), автор латинської хроніки про Польщу (1645).

90. Тобто Дністер.

91. Антична назва Південного Бугу.

92. На час написання цього твору в Османський імперії правив Ібрагим І (1640-1648). Сулейман І Пишний правив за сто років до цього (1520-1566).

93. Дністровський лиман

94. Чорне море.

95. Мається на увазі Хаджибей, сучасна Одеса.

96. Дон.

97. Мова йде про королівську скарбницю в Раві-Мазовецькій, де зберігалися кошти на утримання т.зв. «кварцяного» війська.

98. У тексті – la milice – тобто «міліція».

99. Тут мається на увазі Кримське ханство.

100. Козацьких гетьманів французькі автори, як правило, іменували генералами.

101. Наближче майбутнє довело помилковість твердження автора.

102. Мається на увазі Річ Посполита Корони Польської та Великого князівства Литовського.

103. Очевидно, йдеться про Лівонську війну (1558-1583).

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 56 – 63.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 903

Модифіковано : 6.02.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.