Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст. очима французьких сучасників / Клод де ла Магделен (1677)

Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст.
очима французьких сучасників

Клод де ла Магделен (1677)

Луняк Є.

З праці Клода де ла Магделена [143]
«Дзеркало Оттоманської імперії» (1677)

Титульний лист праці Клода де ла Магделена «Дзеркало Оттоманської імперії» (1677)

Титульний лист праці Клода де ла Магделена
«Дзеркало Оттоманської імперії» (1677)

Про султаншу-валіде Турхан-Хатіджу
(українку Надію [144]), дружину Ібрагіма І та матір Мехмеда ІV

Р. 159. – Незнанне провидіння перетворило руську селянку, поневолену татарами (une paysanne Russiene faite esclave par les Tartares) на дружину султана Ібрагіма та матір Мехмеда, спадкоємця імперії свого батька. Ця дама, будучи щедро обдарованою від природи, була обрана однією з сімох, згідно з звичаєм, про який я казав. Ібрагім-ага, чорний євнух, котрий заправляв тоді дівчатами з сералю, сказав, щоб вона, тішачись своїм призначенням, хвилювалася через те, що інші двоє з шести дізналися про свою вагітність і покладають надії на титул імператриці з усіма його перевагами. Тож, щоб вона теж прикинулася вагітною, домовившись попередньо з близькими жінками та єврейкою, котра

Р. 160 – приносить їй щодня прикраси. Якщо добре зіграти свою роль та зробити вигляд, що вона має великий живіт, то всі повірять у її вагітність. Вона почала безкінечно скаржитися на тисячі недугів, щоб завадити султану її бачити, продовжуючи свою хитрість доти, доки за два дні до пологів інших, новонародженого єврейського хлопчика, про якого було домовлено, не було таємно принесено до її апартаментів у величезному пакунку з фруктами та квітами, поставленими біля нічного входу, щоб порадувати «недужу», котра продовжувала безперестанку кричати, немов породілля.

Коли повідомили султану Ібрагіму, той примчав сюди та побачив хлопчика-немовлятка, якого ніжно обійняв разом з так званою «матір’ю», котру було привселюдно оголошено гасекі-султаншею, тобто дружиною його величності, до великого невдоволення інших, що народили за два дні по тому двох синів, які померли того ж тижня. Наступного року ці ж дві дами мали двох інших синів, які цього разу вижили – султана Сулеймана та султана Оркама.

Наступного

Р. 161. – за цим року ще одна жінка народила султана Ахмета, про якого я скажу далі.

Мало трапляється таких найбільш винахідливих та амбіційних жінок. Вона наказала вбити всіх тих, хто знали про її інтригу, за винятком євнуха Ібрагіма, якого вона не залучала до своєї гри. І, хоча султан був закоханий у неї, він однак не дозволив їй вислати жінок-матерів інших своїх синів. Вона вміла дуже добре зберегти його повагу до себе, поєднуючи все це зі страхом. Тож не мала жодної подруги в керівництві сералем. Вона спричинила смерть султанші-матері імператора Ібрагіма, вдови султана Мурада, бо знала, що ця гасекі намагалася постійно позбутися її подібним чином. Та використовувала всі засоби, щоб розсварити її з його величністю, й навіть подарувала йому красуню, про яку я казав, щоб завадити цій дружині.

Нарешті, через 9 років вона опинилася на чолі Османської імперії після смерті султана, свого господаря, котрого було удушено військом через,

Р. 162. – як я вже казав, численні перелюби, що він робив під звуки сурм і барабанів з усіма вродливими жінками, яких він брав з доброї волі чи силою.

Ця пані правила разом зі своїми фаворитами протягом малолітства свого сина, який володарює сьогодні. Чи було його підкинуто, чи ні, він є імператором нації, яка вважається, хоч і несправедливо, жахом всесвіту.

Після смерті свого султана, вона наказала зібрати, відповідно до звичаю, у старому сералі всіх тих, кого він пізнав і від кого мав дітей. Вона їх відвідувала час від часу. Якось повертаючись додому, вона побачила юрбу руських невільників, яких вели продавати. Вона відчула співчуття до них і наказала їх підвести до своєї карети. Тут вона впізнала в одному з них свого брата, котрого вона наказала спочатку привести до сералю, а після відречення від віри надала йому великі багатства, котрими він користується до сьогодні у будинку, який збудували на каналі, тобто Босфорі. Він не просунувся на службі через свою грубість.

[La Magdeleine Claude de]. Le Miroir de l'empire Ottoman, ou l’estat present de la Cour & de la Milice du Grand Seignneur, avec une description toute particuliere de la maniere de vivre des Turcs et un recit de tout ce qui s’est passé de considerable pendant la guerre des Turcs en Pologne & en Ukraine, jusqu’en 1677. – Partie I. – Lyon: Chez Mathieu Liberal, 1680. – 210 p.

Про похід військ Мехмеда ІV на Україну в 1674 р. [Захоплення Малого Кам’янця [145], Ладижина та Ямполя]

Р. 22. – Малий Кам’янець, оборонний замок, був атакований тим самим Ібрагім-пашею, а також пашами Румелії, Боснії та Сілістрії, під проводом яких перебувало 20 яничарських загонів, шибайголови-сіпахи та багато інших регулярних і добровольчих військових з’єднань, що перебували тут завжди у великій кількості, особливо тоді, коли йшлося про здобич. Місто мужньо оборонялося своїми мешканцями. Його було спалено, а замок захоплено після п’яти днів опору, що коштувало 4 000 життів невірним, котрі перебили всіх чоловіків і значну частину жінок. Господар цього замку, який перебував на службі у московитів, мав тут сестру, котра бачачи,

Р. 23. – як турки вже вдираються на мури, пішла до своєї кімнати, де одяглася якнайкраще, сподіваючись, що в такому вигляді вона зможе вберегти своє життя. І дійсно, її взяв у полон один молодий ага, грузинської нації, який мабуть би поставився до неї з повагою. Але воїни, дізнавшись, що це сестра начальника цього міста, порубали її на тисячу шматків, щоб помститися за кров своїх товаришів. Оскільки це відбувалося на початку цієї кампанії, ніхто не хотів обтяжувати себе невільниками. Це спричинило багато смертей, а найменших дітей вигнали на поля, де я сам бачив, як їх живцем пожирали дикі собаки та кабани. Приваблива невільниця коштувала тоді не більше 10 екю.

Ладижин, місто доволі міцне, насамперед, цитадель, був обложений тими ж військами, в очікуванні його величності. Той мав сюди прибути за два дні по тому. Проте солдати та мешканці цього міста здійснювали такі доблесні виходи, що війська змушені були відступити на три чверті льє далі, ближче до лісу, а 800 невірних були вбиті у перестрілках, які подекуди спалахували. З прибуттям великого правителя ці люди відступили до свого міста, яке було негайно обернено на попелище й атаковано цитадель за всіма правилами. Коли почали рити траншею, обложені зробили вихід, під час якого загинуло багато турків. Те ж саме відбулося наступного дня після обіду.

Р. 24. – Я отримав поранення стрілою, бо був змушений знаходитися поряд з візиром. Зрештою, гарнізон, який складався лише з селян і 900 солдатів Сірка (Circo), котрі, повертаючись з іншого краю, відступили до цього міста, не маючи змоги пройти далі, оскільки татарське військо поширилося по всьому полю. Вони не мали амуніції, окрім тієї, яка береться для польових сутичок. На третій день вони побачили, що не зможуть і двічі зарядити своїх мушкетів і не мають змоги більше користуватися артилерією через брак боєприпасів. Вони зробили відчайдушну спробу зберегти своє життя, здійснивши вночі генеральний вихід, щоб далі переплисти Буг, який протікає у підніжжя цього міста, й врятуватися в лісах. Однак сторожу було подвоєно в непевних місцях, і їхній намір не було здійснено.

Один грецький купець з Константинополя, який знаходився в цьому місті, повертаючись з Московії з соболиним хутром на 400 000 екю, дуже прислужився їм для того, щоб скласти вигідну капітуляцію, сподіваючись також знайти великого товмача Панайота, свого родича, про смерть якого він не знав. Він вийшов з цього міста й, насамперед, обумовив безпеку свого краму, пообіцявши віддати з нього на 50 000 екю великому візиру. Свободу та вільний вихід було обіцяно війську, якщо воно попрямує до відкритого поля. Чотири головних начальники прибули для ведення переговорів з візиром. Було постановлено, що вони

Р. 25. – вийдуть під білим прапором і будуть супроводжені туди, куди забажають, а мешканців буде віддано у рабство на користь Порті з умовою, що жодну сім’ю не буде розлучено й усі її члени продаватимуться разом. Як першого, так і другого пункту дотримано не було. Вже наступного дня тих 900 солдатів було закуто в ланцюги й відправлено на галери. А нещасні люди були піддані такому грабунку, що більша їх частина загинула від жорстокості цих варварів. Я бачив як продавали батька, матір, сина та дочку 17-18 років за 25 екю. Дану цитадель було збережено для полегшення конвоїв. Ямпіль, маленьке містечко, укріплене земляним валом, оборонялося проти п’яти пашів, які були настільки збиті з пантелику такою доблестю обложених, що змушені були тричі просити допомоги у великого візира. Той її відправив разом з новими мінерами, котрі мали негайно зайнятися цим валом, і ротою драгунів, які, вийшовши вперед, щоб їх прикрити, були одразу оточені під час виходу з міста, й жоден з них не врятувався. Їх прапор було вивішено на частоколі разом з їхніми головами. Ці люди спостерігали за утворенням двох мінних камер і, бачачи, що не можуть більше оборонятися, повбивали своїх жінок і дітей та покидали їх туркам, вкрай здивованим тим, що відбувалося. Вони довели, що воліють краще позбавити своїх близьких життя, ніж дозволити їм потрапити до рук невірних, котрі

Р. 26. – підводили вже другу міну. Ці селяни, визначивши її місце, запалили тут вогонь і зібралися нагорі, щоб загинути від вибуху. Він послідував незабаром і був такої сили, що зробив пролом у мурі. Проте, коли завойовники вдерлися до міста, вони знайшли в ньому тільки 4 живих чоловіків, котрі не брали участі в бою, та кількох жінок і дітей. Не було вже ні батьків, ні чоловіків, щоб їх убити.

[Приїзд польського посла із звісткою про обрання Собеського королем і зчинення тривоги у турецькому війську]

Його величність, проїжджаючи повз згадане місто Ладижин, отримав звістку, що його розшукує якийсь польський посол. Мене було відправлено наперед з двома вартовими, які мене охороняли, щоб подивитися, чи відомий він мені та дізнатися щось про предмет його прибуття. Я зустрів цього посланця у лісі за 6 льє від табору. Я впізнав його. Це був пан Карвурський, капітан польської кавалерії, котрий повинен був сповістити Порту про обрання генерала Собеського королем Польщі. Я мав наказ запитати в нього про сплату грошей, яка була узгоджена за Кам’янецьким трактатом, і навіть повідомити, що Порта охоче б погодилася відмовитися від цієї вимоги. Він мені сказав, що поляки не мають ні золота, ні срібла для турків, проте багато заліза в своїх руках. Я відверто розповів йому про все, що міг, і сказав, що завтра міг би дати йому докладну записку, якщо охоронці не будуть мене занадто оглядати. Я залишив його під час зупинки в 2 льє від армії й поспіхом повернувся, щоб повідомити про предмет

Р. 27. – його прибуття та його відповідь. Вона дуже здивувала великого візира, котрий сидів мовчки більше чверті години, гризучи свої нігті. Цього посланця після аудієнції було відпущено, а османське військо прийшло у стан такого жаху, що купка людей могла його привести до повного безладу. Армія московитів перебувала лише в п’яти днях шляху звідси, й невірні боялися, що поляки підуть на них з іншого боку, й вони залишаться оточені в цій країні, виходи з якої дуже утруднені. Ці обставини змусили його величність зайнятися знищенням прикордонних міст у своїх володіннях і відправленням татар для спустошення Польщі та Русі [тут йдеться про Руське воєводство – Є. Л.], щоб показати їх людям, які принагідно розправи він може зробити, піддавши їх страшній люті цієї нації, а також щоб уникнути баталій, яких не бракувало б і без революцій у Литві й інтриг тих, хто, заздрячи обранню нового короля, намагався зруйнувати її, щоб здобути собі одну її частину [146].

[Напад на Мехмеда ІV козаків
в околицях Кам’янця-Подільського]

Його Величність [Мехмед ІV – Є. Л.], слідуючи своєму захопленню та традиційній звичці, проводив всі дні на полюванні. 12 серпня [1674 р. – Є. Л.] він знаходився поміж двома перелісками й зазнав нападу загону козаків, які його неодмінно убили б, якби знали, хто це. Все, що він міг зробити, це пересісти на іншого коня й тікати. Загони, які його супроводжували, прийшли в безлад. 52 драгуни було тут схоплено й повішено на деревах, 67 убито

Р. 28. – на місці, а 36 поранено. Великий правитель наказав перерізати горло вісьмом, котрі, як він бачив, втекли без бою. Ця зустріч змусила його полишити полювання на решту кампанії.

[Турецька хитрість
для зупинення походу московитів]

Татарський хан тим часом поспішив на допомогу Дорошенку, якого московити обложили в Чигиринській цитаделі, вже захопивши та спаливши саме місто. Ті змушені були покинути цю справу підкорення даної фортеці саме в той час, коли невірні цього очікували найменше. Щоправда, зав’язуючи інтриги з ворогами короля, не забули й про хитрість. Було відправлено 10 000 татарських вершників, начебто для того, щоб захопити московських фуражирів, але дехто з цих варварів мав наказ дозволити себе впіймати та бути допитаним, давши генералам московитів звістку про просування його величності з усім військом на з’єднання з татарами, щоб розгромити московитів. Хитрість мала бажаний успіх, і московити відступили до двох укріплених міст у своїх володіннях, везучи 200 одиниць артилерії, воліючи краще зазнати нападу, ніж самим напасти на невірних, котрі самі жодним чином не наважувалися просуватися вперед, вважаючи, що дві християнські армії разом проявлять більше вправності, ніж вони показали до цього…

[Облога та зруйнування Умані]

Р. 30. – Військо невірних прибуло до Умані. Всі місцеві люди скупчилися на валу, дивуючись, чому не видно жодного з тих, кого вирішили знову відправити до генерала невірних. Двох священиків було відправлено з багатьма підводами, навантаженими різними припасами. Їх було зустрінуто й відпущено з достатньою гідністю, проте жодної розмови з приводу їхніх земляків не відбулося, про що їм було оголошено того ж дня. Паші оглянули пости, і була вирита траншея до приходу ночі після загальної молитви, згідно зі звичаєм. Багато мешканців цього міста, які були раніше рабами й добре говорили турецькою, кричали, що треба припинити ці роботи, що вони згодні віддати все, чого ті забажають, що вони залишалися вірними Порті, перебуваючи під її протекцією, і, якщо такі роботи продовжаться, вони покажуть справжні приклади своєї хоробрості та лють людей, яких нещаслива доля прирекла до жахливої участі. Сулейман-ага, капітан яничарів, який очолював дані роботи, хотів схилити цих людей до того, щоб вони дозволили їх здійснювати, не чинячи ні спротиву, ні опору, й завдяки цьому вони зможуть здобути все милосердя воєначальника, який вчинить так, щоб якнайкраще винагородити їхню покору. Однак, не виявивши жодної довіри до його пропозицій,

Р. 31. – вони відкрили такий влучний вогонь і зробили такий генеральний вихід, що згаданий Сулейман і всі його люди були вибиті до одного. Анатолійського пашу було тяжко поранено, а багатьох ікогланів, тобто пажів, взято у полон. Біль і горе цієї розплати не відповідали тому, що зробили ці люди. Проте наступного дня вранці голови цих улюблених хлопців були настромлені на піки, навколо огорожі обложених.

Знешкодивши роботи невірних, християни вдерлися до їхнього табору, шукаючи поживу, та здійснили ще шість інших виходів тієї ж ночі, здобувши найкращий можливий успіх. Вони захопили багато прапорів, не маючи інших втрат, окрім 37 чоловік убитими чи полоненими, яких однак негайно ж умертвили. Але кільце оточення почало стискатися. На четвертий день облоги підготовчі роботи вже сягнули контрескарпу. Найрозсудливіші з мешканців цього міста тікали через той бік, який не був обложений через річку, яка тут протікала. Ті, хто залишилися, опинилися без начальників і без жодної надії на допомогу. Генерал, повідомлений про тамтешній безлад (від кількох бранців) не прискорював штурму міста, щоб захопити його через облогу, котра могла тривати дуже довго. Мене було відправлено разом з ним, хоча й пораненого та у гарячці, для складення плану даного міста на турецький зразок. Його було відправлено до його величності, який наказав, щойно побачивши цей план, надіслати підкріплення для армії, що здійснювала облогу. Командувати ним було доручено паші,

Р. 32. – який так прагнув слави, як жодна людина в світі. Він наказав негайно огородити величезний мінний підкоп і 25 серпня, в день дощовий і дуже похмурий, сюди було піднесено вогонь. Дочекавшись, коли обложені зберуться на валу з того боку, де було закладено міну, було проведено вибухи, повторені тричі. Ці люди, малограмотні в подібних випадках, одразу кинулися сюди, побоюючись штурму й багато з них загинуло від дії цієї міни, яка принесла стільки користі й успіху невірним. Завдяки їй тепер 38 чоловік могли пройти через пролом. Був поданий сигнал до штурму. Після мужньої боротьби як з того боку, так і з іншого турки оволоділи замком.

Налякані захисники, котрі не мали ні начальників, ні провідників для своєї хоробрості, почали відступати до міста, не зачинивши вхід, який знаходився під великою вежею та всередині муру, такого ж міцного, як і мури замку, що був відокремлений. Турки вдерлися до міста вперемішку з християнами, котрі тих могли вибити звідти з великим втратами, якби генерал, піднявши руки до плечей, не подав знак підтримати своїх. Ті поводилися з надзвичайною люттю, й жоден, хто тримав у руках зброю, не залишився живим. Жорстокість, що повинна була тріумфувати цього дня, призвела до забиття дівчат і жінок, замість поводження, яке людство завжди має до цієї статі. Їх нещадно обезголовлювали, убивали ненароджених дітей

Р. 33. – в утробах своїх матерів, а інших розрубали на шматки ударами смертоносних рук. Вогонь, який з самого початку перекинувся на дерев’яні будинки, поглинув багатьох людей, що там переховувалися. Значне число цих нещасних, опинившись посеред полум’я, розуміли, що не можуть прослизнути крізь цю стихію, яка охопила всі виходи через вікна та двері. Ті, кого меч не позбавив життя, і навіть ті, хто намагався втекти, були нещадно забиті палаючими дахами, що падали на них, і, зрештою, гинули у руїнах, охоплених полум’ям, не маючи змоги з-під них вилізти, щоб втекти. Ця катастрофа була ще більшою й ще жахливішою, ніж можна собі уявити. Було майже неможливо крокувати вулицями цього загиблого міста, щоб не замочити ніг у кров та не наступити на мощі більш ніж 40 000 його християнських мешканців. Було також багато тих, хто зберіг життя, проте вони втратили свободу.

Умань була перейменована турками та татарами на Імамнію, бо вони казали, що з маленького селища вона була перетворена на велике місто завдяки одному імаму-вигнанцю. Її фортифікації були лише земляними та дерев’яними. Знаходилось тут кілька веж з того ж матеріалу. Гармати тут не могли справляти належного ефекту. І це місто було жахом татар, яким часто доводилося кидати тут те, що вони награбували в Польщі та Русі.

Р. 34. – Колись тут ставився на ноги 40-тисячний полк. Перед цими укріпленнями, облягаючи їх, гинули армії московитів і поляків (в часи козацького повстання). Щоправда, сили цього міста не дуже відрізнялися тоді від цього останнього разу, коли мені довелося побачити це жорстоке театральне видовище, влаштоване народом, який подавав себе в якості захисника. Місто було вкінець спалене, а його укріплення зриті. Його комендант, котрий потрапив у полон разом зі своїм оточенням, охоронявся особливо пильно. Йому одному разом зі священиками та двома городянами пощастило уникнути галер.

Паша-генерал пообіцяв йому свій захист і наказав повернути йому жінку та дочку, які були поневолені якимось яничаром, що мав намір їх продати. Проте їх він тримав ще рік по тому у своєму сералі, не дозволяючи бути разом через клопотання, подані Порті бунтівником Дорошенком, про смертну кару цього коменданта, якого він вважав здатним знову поставити під своє начало до 10 000 чоловік за 8-денний термін. Весь авторитет каймакама не зміг завадити тому, щоб цей нещасний не став в’язнем. Він зрікся своєї віри, прагнучи так позбутися кайданів, у яких ще перебував, коли я звідси виїхав.

La Magdeleine Claude de. Le Miroir Ottoman avec un succinct reçit de tout qui ce qui s’est passé de considerable pendant la guerre des Turcs en Pologne jusqu’en 1676. – Basle : Jean Rodolphe Genath, 1677. – 256+40+/6/p. Recit. – P. 1-40.


Примітки

143. Клод де ла Магделен, французький військовий найманець, який брав участь у війнах проти турків, однак потрапив до них у полон і змушений був взяти участь у поході на Україну в складі військ Мехмеда ІV, про що написав у своїх спогадах.

144. Турхан-Хатіджа (1627-1683), султанша-валіде Османської імперії.

145. Вочевидь, під Малим Кам’янцем розуміється Буша.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 101 – 109.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 404

Модифіковано : 12.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.