Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст. очима французьких сучасників / Жан-Бенуа Шерер (1788)

Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст.
очима французьких сучасників

Жан-Бенуа Шерер (1788)

Луняк Є.

Окремий розділ, присвячений українській торгівлі, з праці Жана-Бенуа Шерера [457] «Історія російської торгівлі з поясненнями» (1788)

Р. 173. – Від великоросійської комерції переходимо до торгівлі Малоросії, котру також називають Червоною Руссю, Київщиною чи Україною.

Глава V. Торгівля Малоросії чи України

Україна мала колись своїх князів, які мали осідок у Києві й поширювали свою владу на Великоросію. В ті далекі часи вона проводила досить обширну торгівлю з греками. Найімовірніше, Бористен був тоді набагато судноплавнішим, ніж зараз, і не перегороджувався порогами, котрі роблять його таким небезпечним. Один з приватних підприємців з цієї країни отримав від її величності дозвіл їх підірвати й уже успішно зробив це з трьома [458].

Київська школа дуже славетна, саме вона з незапам’ятних часів безперервно постачала до початку правління теперішньої імператриці

Р. 174. – підданих, які стали окрасою найповажніших церковних посад, і більшу частину професорів, головним чином тих, що викладали мови в Московському університеті від його заснування. Нині імператриця сама призначає голову церкви в Великоросії. Його, зазвичай, обирають поміж духовенства цієї останньої країни.

Київ було зруйновано, а його торгівлю знищено татарською навалою під проводом Батия. Це важливе місто можна було б відновити за мудрого керівництва, яке, зберігши залишок мешканців, повернуло б собі з часом свою колишню чисельність населення; але постійні війни завжди переривали всі ті заходи, які намагалися здійснити в цьому відношенні, а ревнощі, котрі також підтримуються між обома Росіями, доводять мені, що ще довго не будуть займатися тут заходами з виведення Малоросії з того стану занепаду та нікчемності, до якого вона

Р. 175. – опустилася впродовж багатьох століть. Щоб виправдати переваги, встановлені щодо Великоросії, нам скажуть, що вони були оплачені нею ціною крові великого числа своїх хоробрих громадян, їх [переваги – Є. Л.] прикрасять будь-яким іншим шляхетним приводом, й це буде завжди яблуком розбрату, джерелом безкінечної антипатії між цими двома країнами.

Відомо, що Малоросія позбулася ярма поляків, оскільки ті знищили вщент всі її привілеї, й вона охоче підкорилася царю Олексію Михайловичу, який їх підтвердив від свого імені та імені всіх своїх нащадків. Ті, вочевидь, не вважали себе пов’язаними урочистою присягою, раз не проголошували її особисто. Хоча вони й були зобов’язані саме цій присязі володінням даною провінцією, вони один за одним намагалися позбавити ту її привілеїв, а з добровільною відставкою її останнього гетьмана (графа Кирила

Р. 176. – Григоровича Розумовського), вона була позбавлена найголовнішого з них, права обирати собі вождя поміж своїх мешканців.

В 1763 р. імператриця утворила в Глухові, резиденції останнього гетьмана, трибунал з юстиції, який назвали Малоросійською колегією. Нинішнім президентом є фельдмаршал граф Румянцев, який рівночасно є також і генерал-губернатором даної провінції. Членами цієї колегії призначаються рівним числом представники від Великої та Малої Росій. Вони в кінцевому рахунку розглядають питання, присвячені повсякденним справам, але в справах більш важливих, їм доводиться звертатися по розсуд до третього департаменту сенату [459].

Нещасні українці потрапили тепер під найтяжче ярмо й присилувані до кріпацтва. Врешті-решт, в них було забрано кілька років тому останню вольність, яка ще залишалася, й річний подушний податок був підвищений до рівня селян Великоросії.

Р. 177. – Україна є дуже родючою землею, сповненою різнорідного збіжжя. Просте землеробство дає тут інколи такі врожаї, що більша їх частина просто втрачається через відсутність судноплавних річок і з’єднувальних каналів – вигід, яких однак легко було б досягти з найменшими витратами.

Тут можна побачити багато худоби, дивовижне багатство здобичі, риби, меду та воску; деревини, придатної для обігріву та будівництва, цілком вистачає в цій країні. Лише вино та сіль є єдиними товарами, котрих їй бракує. Я однак гадаю, що, якщо місцеві мешканці навчаться розводити виноград, їхній грунт вироблятиме також і вино; проте вони мають звичку привозити його з Трансільванії, Валахії, Молдавії та Франції, хоча їх звичайними напоями є пиво, медовуха, горілка й ті домашні настоянки, які вони виробляють з багатьох сортів фруктів. Стосовно ж солі,

Р. 178. – їм її доставляють з соляних копалень Велички, поблизу Кракова, та з Покуття, де вода в більшості колодязів є солоною. Сіль з неї виварюють, надаючи потім форми маленьких хлібців. Ця сіль приємна на смак, але слабша від тією солі, яку розтовкують, подрібнюють. Хоча Великоросія могла б щедро постачати сіль, особливо з Саратовського краю, тут поки що не мають думки вивозити її до інших губерній. Непробачна недбалість, зважаючи на можливість перевезення саньми, якими тут користуються впродовж великої частини року.

Українські селяни змушені працювати три чи чотири дні на тиждень на своїх панів з власними кіньми та власними знаряддями праці. Вони обтяжені, крім того, багатьма різними зборами зерном і птицею з земельних ділянок, які вони тримають, сплачують десятину з овець, свиней та різних плодів, зрештою, виконують різні тяжкі роботи, як підвезення дерева та ін.

Р. 179. – Величезний простір ще незайнятих земель сильно розплоджує мух, спричиняючи незручності влітку. Однак ще більшим нищівним бичем є сарана, яка налітає в певні періоди, особливо коли літо посушливе. Необроблені степові землі вже зараз передвіщають зменшення населення Малоросії. Про це можна судити й з наступного прикладу: той, хто там придбав за дві, три чи найбільше чотири тисячі рублів землеволодіння, отримуватиме дохід цілком достатній для забезпечення самого власника та його родини.

Торгівля цієї країни полягає в наступних товарах: тютюні, яловичині, воску, меду, шкірах та селітрі. Селяни торгують цим між собою, а також везуть до Санкт-Петербурга, Лейпцига, Угорщини, Трансільванії, Валахії та Молдавії.

Одна тільки стаття продажу биків, яких перевозять до Лейпцига, не рахуючи того, що продається впродовж цього шляху, й особливо в Санкт-Петербурзі, дає величезний прибуток. Вони є великого зросту, дуже

Р. 180. – товсті, сповнені сала та чудового м’яса. Якщо зважати тільки на довжину шляху, могло б здаватися, що бариш купців може бути лише посереднім; але ця дорога стає менш вартісною завдяки свободі, яку кожен власник дає їм, випасати цю худобу на полях, що зустрічаються впродовж путі від України до Санкт-Петербурга, а також завдяки крайній стриманості цих купців у їжі. Ті, хто прямує до Лейпцига, не ведуть туди менше 400 биків; якими б великими не були в той час видатки, вони повністю перекриваються вартістю биків, яка є втричі, і навіть в чотири рази вищою, ніж у Петербурзі.

Гурти, які утворюють для того, щоб йти на ярмарок Лейпцига, завжди мають кількох темних ділків, котрі в обхід державних мит вигідно збувають там мед, віск і шкіру.

Селітра складає ще одну визначну галузь

Р. 181. – їхньої торгівлі. Цей різновид корисних копалин щедро сповнює Україну. Тут живе, мабуть, єдиний з усіх народів Європи, який вміє найкраще її виробляти. Ці люди мають завдяки великим поставкам забезпечувати Санкт-Петербурзьку компанію, призначену для продажу даного товару. Це не заважає продавати його решту в надзвичайній кількості, яка переводиться до найрізноманітніших кутків Європи. Його на підводах доправляють до Данцига, куди прибувають голландці та інші нації завантажуватися ним.

Малоросія виробляє багато тютюну. Загальний врожай доходить до 300 000 пудів, чи 120 000 квінталів [близько 4 800 т – Є. Л.], у вагових мірах Франції. Привівши до ладу гарні землі, які ще лежать у пустці, вона могла б довести його кількість до мільйона пудів. Я жодним чином не сумніваюся, що він міг би стати й більшим, якби місцевих мешканців підганяла спокуса отримати якийсь інший ринок збуту. Цього товару багато продається в Великоросії, Угорщині, Валахії,

Р. 182. – Голландії тощо. Його звична ціна в цих місцях у кращі роки обертається десь навколо 40-50 копійок, якщо ж рік посередній чи поганий, вона доходить до 60-80.

Транспортні видатки на шляху до Санкт-Петербурга складають 30-35 копійок за пуд. Його привозять сюди загорнутим в очеретяні пакунки. Кожна така пака важить близько десяти пудів. Листя в них відділені одне від одного, великі відібрані від маленьких, тут з них роблять оберемки різної ваги. Їх перев’язуть стеблинами, завдяки чому утворюється своєрідний пучечок. Збиток від такого використання стеблин, довжиною в півтора французьких дюйми, має спричиняти досить сильні витрати.

Право експортувати цей товар належало особисто його високості графу й фельдмаршалу Петру Івановичу Шувалову [460] та його спадкоємцям, згідно виключному привілею, наданому на двадцять років, за умови сплати

Р. 183. – 10 копійок з пуду. Правляча імператриця, яка зрозуміла, наскільки несправедливо, щоб одна особистість мала щастя одноосібно користуватися всією галуззю торгівлі, указом від 31 липня 1762 р. розсудливо скасувала цей привілей.

Якість цього тютюну приблизно однакова в усій цій провінції. Вирізняють однак той, що походить з Гудимської [461] (de Godinski) та Роменської (de Rominski) земельних ділянок, де його заготовляють близько 10 000 квінталів [близько 400 т – Є. Л.]. Його вирощують також по берегах Азову, які не входять до України.

П’ятнадцять років тому Економічне товариство, утворене в Санкт-Петербурзі [462], надрукувало книгу, завданням якої було навчити селян Малоросії кращому способу посадки, вирощування тютюну та очищення його листя. Було також висловлене побажання, щоб це товариство також зробило побіжний огляд цієї країни та її населення і щоб воно зайнялося заходами сполучення річок

Р. 184. – і відновлення тієї навігації, яка зробила її предків такими відомими. Тоді б вони не мали більше потреби в заохочені. Легкість великої торгівлі та прибуток були б гарантованою винагородою їхнього старання та робіт.

Імператор Петро ІІІ звернув свою увагу на цей предмет. Цілком вірогідно, що він спрямував би свої зусилля також і на інші галузі торгівлі цієї країни, якби його царювання тривало довше. Ось про що говорилося в його указі від 27 березня 1762 р.: «Ми говорили, що Малоросія здійснює велику торгівлю биками, однак Польща, через територію якої вона відбувається, отримує від неї користь набагато більшу, ніж сама Росія. З одного бика проданого за 100 рублів у Бреслау чи Данцигу, тільки п’ята частина повертається в Україну, решта залишається в Польщі. Тож належить для обернення цих витрат на користь держави, щоб

Р. 185. – найбільший збут відбувався в Санкт-Петербурзі. Для досягнення цієї мети буде дозволено в майбутньому провозити через усі порти засолене м’ясо та живих биків, сплачуючи лише половину митних видатків, які платяться в країнах, сусідніх з Україною.

Й, оскільки Нова Сербія зробила багато шкоди цій комерції через неправильне тлумачення того привілею, який був їй наданий і в якому було уточнено, що «всі ті, хто тут оселяться, можуть вільно займатися торгівлею в місцях свого проживання без сплати податків», тим, котрих не позначено для занять комерцією даною пільгою на кордонах, буде заборонено цю протизаконну торгівлю, змусивши їх сплачувати ті ж самі податки, що й інші». Цей проект був здійснений за наказом правлячої імператриці від 31 липня 1762 р. [у тексті помилково позначено 1662 р. – Є. Л.].

Schérer Jean-Benoît. Histoire raisonnée du commerce de la Russie. – P.: Chez Cuchet, 1788. – T. I. – ХІІ+293 р.


Примітки

457. Жан-Бенуа (Йоганн-Бенедикт) Шерер (1741-1824), історик і дипломат, народився й виріс у Страсбурзі, де згодом і навчався в університеті, здобувши там ступінь доктора філософії. Потім продовжив вивчення юриспруденції в університетах Йени, Лейпцига та Фрайберга, а згодом поступив на дипломатичну службу й був направлений до Петербурга, де виконував роль аташе при французькому посольстві. В Росії, за словами самого Шерера, він провів 13 років. Його перу належить унікальна історична розвідка про Україну «Аннали Малоросії або історія козаків-запорожців і козаків України чи Малоросії від їхніх початків до наших днів».

458. Йдеться про роботи під керівництвом Михайла Леонтійовича Фалєєва, спрямовані на поліпшення судноплавства на Дніпрі й розпочаті в 1779 р.

459. Майже дослівне запозичення з другого тому «Фізичної, моральної, цивільної та політичної історії давньої Росії» (Р. 423), де помилково вказано рік скасування гетьманства в Україні.

460. Петро Іванович Шувалов (1710-1762), відомий політичний діяч єлизаветинської епохи.

461. Село Гудими на Роменщині.

462. Вільне економічне товариство було утворене Катериною ІІ в 1765 р.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 432 – 436.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 40

Модифіковано : 6.07.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.