Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Михайло Тишкевич, лист Симону Петлюрі, Париж, 25 листопада 1920

Високоповажний пане Президенте Директорії

П[ан] Міністр закордонних справ листом з дня 30-го жовтня 1920 року, котрий я отримав 23 падолиста ц[ього] р[оку] повідомляє мене, що постановою Ради Міністрів УНР від 20-го вересня «Делегація УНР на Мировій конференції, як постійна окрема інституція скасована, з тим, що Делегація складатиметься надалі кожного разу при черговій сесії Мирової конференції, а для постійної дипльоматичної роботи у Франції відновляється паризька дипльоматична Місія». На чолі такої ad hoc зібраної Делегації стоятиме Міністр закордонних справ, а мене назначується постійним завжди її членом.

Незважаючи в цей тяжкий мент на справу особисту, там, де рішається справа національна, я на комбінацію вказану згодитись не можу, позаяк я до колегійної системи праці повертатись не бажаю, уважаючи її з досвіду в Парижі за некорисну для справи – иньші члени такої ad hoc складеної Делегації можуть оказатись федералістами і дати цій колегії напрямок, з котрим я не погоджуюсь. З другого боку, своєчасне скликання такої Делегації з огляду на труднощі віз, переїзду і др[угого] майже неможливе, а, якнайкращий доказ, вказую на те, що вчора почалась чергова сесія Мирової конференції в Лондоні, але наших представників там не буде по причинам вищевказаним, а інструкції на конференцію в Спа прийшли через 1/2 місяця після мого повороту до Парижа після конференції. Вважаю, що ця постанова згідна з женевською постановою з’їзду партій с[оціялістів]-ф[едералістів], котра висловилась за звільнення мене зі становища Президента Мирової Делегації.

Приймаючи пост Президента Делегації УНР при конференції Миру, я мав єдину мету: виробити визнання самостійности України. Вороги – росіяни – як [Володимир] Бурцев в «Cause Commune» і [Микола] Могилянський в «Jeune Ukraine» признають, які були наслідки моєї праці. Ворожнеча партій с[оціялістів]-ф[едералістів] присилує мене, на жаль, її залишити в тяжкий мент для справи.

Глибоко Вам вдячний за довір’я, яке Ви мені оказували, але змучений боротьбою в обставинах, які не тільки паралізують, але зовсім затримують всяку працю для визнання самостійности України, обурений ворожою кампанією, яку ведуть нарівні з росіянами самі ж українці як п[ани] [Артем] Галіп, [Сергій] Моркотун, [Сергій] Шелухин і деякі члени партій с[оціялістів]-ф[едералістів], не маючи від Вас відомости, я складаю даний мені мандат в Ваші руки.

Вважаючи на тяжке становище загальної справи і делегаційної, я остаюсь до повної ліквідації боргів, які Делегація мусила зробити за моє головування, і звернення повної належности людям, яких я прийняв і які рахували на моє слово яко представника українського Уряду.

Мушу звернути увагу, Вашої Ексцеленції, що визначені гроші п[аном] Міністром закордонних справ не відповідають дійсній сумі, належній нам, а всякі міри девальвації є визнаки банкротства, котрі дадуть катастрофічні наслідки за кордоном.

Оставляючи з жалем і не з власної волі мою працю незакінченою, але в переконанні, що наша справа стоїть добре перед Антантою і ніколи не погине, коли її самі ж українці не загублять, прохаю Вас, Високоповажний пане Президенте, прийняти вислови глибокої моєї пошани і дякую ще раз Вам від цілої душі за кожне Ваше довір’я.

[Михайло] Тишкевич

***

Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 405. – Арк. 48-49.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 349-350.