Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Михайло Тишкевич, лист Андрію Ніковському, Париж, 26 серпня 1920

Високоповажний пане Міністре.

Я одержав сьогодні по почті пакет від Міністерства закордонних справ, з якого я бачу (лист Ваш з дня 24 липня) що Ви не одержали мого звідомлення з конференції в Спа, котре я Вам вислав через полковника [Олександра] Данильчука. Перше, ще з самого Спа, я вислав через п[ана] [Миколу] Василька таке саме звідомлення до Головного Отамана.

Тепер пишу Вам про результати моєї подорожі до Лондону, визваної незвичайно небезпечною акцією [Леоніда] Красіна і бажанням підготовити почву для конференції в Лондоні, як також і одержанням, на моє прохання, листа від кардинала [Pietro] Gasparri, в якому він звертався до всіх католиків Англії з просьбою підтримати нашу справу.

На другий день по приїзді я був дуже сердечно прийнятий найбільш впливовим нині на [David’а] Lloyd Georg’а його особистим секретарем Philip’ом Kerr’ом. Він повторив мені те саме, що казав в Спа: що Англія не може накидувати українському народові ніякого Уряда, тільки чекає доказів його свобідного виявлення волі в будучині Конституанті, що Уряд англійський мусить рахуватись з публічною опінією, яка є проти інтервенції в бувшій Росії, а навіть за большевиками. Однак він запевнив мене, що єсли би польсько-російські переговори були б неможливими завдяки большевикам і дійшло би до війни меж ними і Англією, то ця остання нас підтримає, нехай тільки нарід наш яскраво виразиться за самостійність. Я передав йому знимки з старих географічних карт України XVII і XVIII століття, якими він дуже зацікавився.

Я звернувся до лідера католицької партії в Парляменті лорда [Edmund’а] Talbot’а, котрого знаю віддавна, з проханням підтримати українську справу. Спочатку лорд [Edmund] Talbot відмовився, але після того, як я показав йому лист кардинала [Pietro] Gasparri обіцяв зробити все можливе і показати цей лист Міністру закордонних справ лорду [Georg’у] Curzon’у і директору Департаменту російський справ серу [John’у] Gregory, гарячому католику. Англія рахується з Ватиканом з приводу Ірландії, Канади, а навіть і Індії. Індійська делегація зверталась до мене, просячи виробити їм авдієнцію у Папи, котрого вони хотять просити бути посередником між ними і Англією.

Я мав побачення з деякими нашими англійськими прихильниками, між иншим обідав у сера Henry Howard’а, бувшого Посла при Ватикані. З його сином я був у представника звісних величезних трестів Smith L[imi]t[e]d, з котрим я увійшов в зносини ще півроку тому, о чом знає Головний Отаман. Цей трест заангажувався в Литві виробити її самостійність. Тепер чекаю на яких умовах вони згодились би зробити те саме у нас. Я певен, що з переміною на польсько-большевицькому фронті зміниться стан нашої справи і тут. Вертаюсь до слів містера [Philip’а] Kerr’а про виявлення волі нашого народу за самостійність. Вважав би дуже важним заяву в цьому напрямі поки що хоч війська.

Примушений вернутися до Парижу з приводу відомого Вам бандитського нападу на Делегацію [Артема] Галіпа і Ко, я телеграфував до Люцерни до [David’а] Lloyd George’а і [Giovanni] Giolitti, звертаючи їх увагу на українську справу. Думаю, що прийдеться поїхати до Aix-les-Bains, де мають з’їхатись [Alexandre] Millerand і [Giovanni] Giolitti, який, як я чув, до нас прихильний. Позаяк при Ватикані тепер нема нікого, а chargé d’affaires о[тець] [Франц] Бон і секретар [Петро] Карманський виїхали за браком грошей, а при тім їх орієнтація чисто галицька, вважаю бажаним поїхати пізніше туда. На це все, а ще більше на Делегацію треба грошей. Кошти поїздок до Спа і Лондону, представництво, допомога нашим полоненим ві Франції, я покривав зі своєї кишені. На жаль, тепер я не маю майже зовсім свого майна.

Перед виїздом буду радий поконферувати з Міністром [Андрієм] Лівицьким, отаманом [Миколою] Юнаковим і п[аном] [Олександром] Шульгиним. Я знаю, що партія с[оціялістів]-ф[едералістів] бажає бачити п[ана] [Олександра] Шульгина в Парижі. Пан Андрій Лівицький переслав мені копію свого листа до Головного Отамана, в якому пише, що «майже всі українці за кордоном повстали проти графа [Михайла] Тишкевича. Я згоджуся з Вами, що його відкликання неможливе». Цьому дуже легко порадити – я сам подамся до демісії. Мушу однак запомітити, що, може, не всі мої земляки так про мене думають. Маю листи полонених старшин в Італії (колективну адресу), листи полонених ві Франції, листи Митрополита [Андрея] Шептицького і багатьох галичан, Національного комітету в Америці, котрий просить мене рішити, за ким має піти український загал в Америці чи за [Євгеном] Петрушевичем, чи за [Симоном] Петлюрою, маю листи проф[есора] [Михайла] Грушевського і деяку пошану навіть у [Володимира] Винниченка і [Дмитра] Мануїльського.

А що звільнені члени Делегації, котрі тепер скинули маску і показали, кому служать, старались всіми силами зашкодити мені і тут, і перед Урядом, де [Артем] Галіп мав за собою [Григорія] Лисенка, а [Сергій] Шелухин п[ана] [Миколу] Багриновського, це зрозуміле.

Я, одначе, не можу досить надивуватись тої великої кількости українців, котрі працюють проти самостійности, і це наповнює мене огидою і зневірою. В самому Парижі, як головному пункті, під час Мирової конференції є 4 делегації чи комітетів українських, з них один тільки мій за самостійність, решта 2) [Євгена] Петрушевича, 3) [Артема] Галіпа, і 4) [Сергія] Моркотуна – против. Яка ж це нація, котра має таких представників? Як дивуватись, що чужинці не визнають її, як вона сама себе не визнає і не поважає.

Ви знаєте, Високоповажний пане Міністре, як мені тяжко було завдяки тому, що я стою на грунті повної самостійности і пошани для нашої державности. Я Вам глибоко вдячен за прихильне відношення до мене і ласкаві Ваші слова для моєї діяльности. Прошу Вас тільки зауважити, що я працюю тут від року зі зв’язаними руками, без грошей на пресу, з безперестанною боротьбою не тільки з чужинцями, але і самими українцями. Представляти Українську Державу в таких обставинах є незвичайно трудно без належного підтримання з боку Уряду, котрий не завжди був добре поінформований. Мушу тут віддати, одначе, справедливість пану Головному Отаманові, який дав мені широкі уповноваження. Чи, може, вони відміняються?

Я признаюсь Вам, що з цілого мого добра осталось тільки одно: моя гідність і честь. Старому чоловікові, маючому деяке становище закордоном, а може і на Україні, тяжко вважати себе за рівного всяким Севрюкам, Гасенкам, Залізнякам, а хоча ж би і [Миколі] Василькові. Становище моє яко Президента Делегації було хоч de jure, якщо не de facto, більш відповідним. Не знаю, як буде тепер. Товариш доброї чи злої долі Головного Отамана, я заслуговую або повного довір’я і відповідної поваги, або буду присилуваний уступити. Можу працювати для України і приватно. Затримує мене тільки тяжкий мент, який переживаєм, і справа [Артема] Галіпа, в котрій французьке Міністерство закордонних справ поставилось до нас прихильно. Делегація охороняється поліцією. Перед нападом в Міністерстві сказали полк[овнику] [Петру] Адамовичу, що мене так довго будуть уважати представником України, поки я сам не заявлю о тим, що склав обов’язки Президента Делегації.

Прохаю Вас, Високоповажний пане Міністре, залагодити справу довгів Делегації, а передовсім казати вислати Митрополиту [Андрею] Шептицькому суму в 10 444 (десять тисяч чотириста сорок чотире) франц[узьких] фр[анків], яку о[тці] Василіяни з Прудентополіса в Бразилії вислали нам, не пишучи спочатку, на що вони є призначені. За повним браком коштів в Делегації, необхідністю платити за помешкання, ця сума була вжита на біжучі потреби делегації. Тим часом тепер о[тці] Василіяни пишуть і телеграфують, просячи вислати негайно ці гроші в розпорядження Митрополита [Андрея] Шептицького для бідних галичан. Це святий довг, котрий треба перш усього звернути. Не кажу про те, що помешкання знов не оплачено, так же як і французький персонал, не згадуючи вже про членів і урядовців Делегації і про себе.

Що торкається до обіцянок офіціяльної персони, що інформувала полк[овника] [Петра] Адамовича, я відношусь до них скептично, тим більше, що вони були роблені в той час, як ситуація була иншою і ми були в Києві. В справах від них завжди маєм великі труднощі.

Тепер, за порадою п[ана] Міністра Андрія Лівицького, я ввійду в зносини з представником [Петра] Врангеля в Парижі. Розуміється, стоячи на грунті тільки військового союзу.

Щодо побачень, то я їх тепер не можу мати, позаяк всі роз’їхалися на вакації, а Президент [Paul] Deschanel тяжко хворий. Я був у генер[ала] [Maxim’а] Weygand’а і писав до всіх прихильників нашої справи, на що одержав відповідь від п[ана] [Raymond’а] Poincaré і инших. Але все, як і перше, буде залежати від ситуації на фронті.

З глибокою до Вас пошаною

[Михайло] Тишкевич

P[ost] S[criptum]. Довідуюсь з українських часописів про те, що наші кооператори починають ліквідуватися. В зв’язку з чим, маю честь, Високоповажний пане Міністре, подати до Вашого відома, що рік тому при пересилці асигнованого 1 000 000 франків на паризьку Делегацію: 300 000 фр[анків] були переслані на ім’я представника «ОЦУКСа» п[ана] [Володимира] Тимошенка, 500 000 фр[анків] одержала Делегація, а 200 000 фр[анків] витрачені п[аном] [Петром] Дідушком, котрий і досі відчитується з п[аном] [Іваном] Мірним. Крім того, Делегація з власних сум позичила 75 000 фр[анків] кооператорам, не кажучи вже о тім, що і авто Делегаційне вони одібрали силою. Прошу Вас, Високоповажний пане Міністре, мати це не увазі і зробити відповідне розпорядження про повернення кооператорами ціх сум нашій Делегації, що значно розв’яже тяжку фінансову ситуацію нашу в Парижі.

З глибокою до Вас пошаною

[Михайло] Тишкевич

***

Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3603. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 104-107.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 337-341.