Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Андрій Ніковський, меморандум уряду Польщі, Тарнів, 5 грудня 1920

Заключення і підписання Ризьких розмирних прелімінарій між Річчю Посполитою і Урядом Російської Совітської Федеративної Республіки дало нагоду командуванню совітської армії звернути увагу на двох останніх для неї політично грізних ворогів, а саме проти Армії УНР і військових частин генерала [Петра] Врангеля. Використовуючи фактичний розмир на лінії польських і українських військ, совітське командування перекинуло свої головні військові сили проти Армії [Петра] Врангеля і, розбивши її, вдарило на лівім крилі свого фронту на українське військо, саме в тому часі, коли це останнє закінчувало свою реорганізацію і готовилось до поведення рішучого наступу проти совітських військ. Українські фронтові частини, перетомлені постійними боями останніх часів, не забезпечувані як слід технічними засобами, зброєю та головно амуніцією і набоями, мусили із-за великої переваги ворога і відсутности відповідної кількости потрібних резервів на тому відтинку фронту – відступити. Відхід польських військ на лінії Летичів – Бужок до розмиром встановленої демаркаційної лінії відкрив ліве крило української армії і уможливив совітським військам повести сильний наступ переважаючими силами на всій лінії українського фронту. Через те українське військо, згідно наказу і по плану свого верховного командування, при завзятих боях і великих втратах, викликаних головно недостатком амуніції, було приневолене відступити поза лінію Збруча. Як виходить з зазначеного, головною причиною військової невдачі української армії був недостаток зброї та амуніції, до постачання якої Високий Уряд Польської Речі Посполитої, як союзний Українській Народній Республіці, по думці політичної та військової умови від 21.IV зглядно 24.IV 1920 був зобов’язаний.

В момент ведення розмирних та мирових переговорів між Польською Річчю Посполитою і совітським Урядом, польский Уряд бачив ясно, що Совітська Росія іде на якнайдальші уступки супроти Польської Речі Посполитої лише тому, що не тільки її мілітарне положення, але і внутрішнє, наслідком ворожого настрою російських народних мас до комуністичної влади, безвихідне. Так само мусило бути польському Урядові відомим, що за цілий час свого існування російський совітський Уряд в важкій для себе хвилі не уступав зі свого боку перед найбільшими жертвами для використання моменту передишки, для розгромлення мілітарно слабшого противника, щоби опісля звернутись проти свого контрагента, який заключенням перемир’я дав совітському Урядові змогу переорганізувати і скріпити свої військові сили.

Несподіваний хід мирових та розмирних переговорів в Ризі, які давали Совітській Росії так дуже бажану їй передишку і тим самим не відповідали інтересам Польської Речі Посполитої та нарушували союзні обов’язки Речі Посполитої Польської супроти Української Народної Республіки, прийняті нею в вищезазначених договорах – викликав в Уряду Української Народної Республіки дуже прикре почуття. Рівно ж неясним було Урядові Української Народної Республіки, що Високий Уряд Речі Посполитої Польської навіть не старався використати того вигідного стратегічного становища, в якому найшлося по розгромі большовиків, – польське і українське військо. Теперішнє положення Уряду Української Народної Республіки та його Армії являється нічим иншим як дальшим наслідком заключення прелімінарної умови о мир та розмир в Ризі, наслідком прийнятих зобов’язань, які стоять в різкій суперечности з постановами Польсько-Українського договору.

На всі негативні сторони та наслідки договору Речі Посполитої Польської з Совітською Росією Уряд Української Народної Республіки дозволяв собі своєчасно, як через свою мирову Делегацію в Ризі, дипльоматичне представництво в Варшаві, а також і відповідними нотами та меморандумами звертати увагу Високого Уряду Польської Речі Посполитої. На жаль, дружні перестороги Уряду УНР не осягнули бажаного наслідку. Фактично оставлений своїм власним силам і глибоко заведений в своїх оправданих надіях, Уряд Української Народної Республіки вважав все своїм першим і святим обов’язком вірне і точне виконання усіх зобов’язань, які накладав на нього союзний договір з Польською Річчю Посполитою. Доказом того являється, що від часу заключення зазначеного Польсько-Українського договору напрямок закордонної політики Уряду Української Народної Республіки ішов все по лінії побажань польського Уряду; закордонні дипльоматичні представники Української Народної Республіки одержали вказівки координувати свою працю з діяльністю польського дипльоматичного представництва і йти шляхом взаємної орієнтації, а українська преса зі свого боку старалась, мимо часами дійсно важких моментів, співділати в напрямку поглиблення ідеї Польсько-Українського союзу як серед українського народу, так і армії. Дозволяючи вивозити без обмежень свої цукрові та хлібні засоби та инше майно для потреб населення Польської Речі Посполитої – дав Уряд УНР польському Урядові змогу щасливо полагодити внутрішню апровізаційну кризу. Українська Народна Республіка дала командуванню польських військ вільну руку та весь ініціятивний бік у веденню боротьби проти спільного ворога – большовизму.

Крім військової допомоги в людях, Уряд УНР віддав в повне користування польської влади всі технічні засоби, які мались лише в його розпорядженню (залізниці і инш[е]). Розуміючи важке матеріяльне та економічне становище свойого союзника Польської Речі Посполитої Уряд УНР вважав для себе моральним обов’язком поділитися тими і так скупими – завдяки воєнній завірюсі – економічними засобами (цукру, хліба, м’яса і инш[им]) і заключив з Урядом Польської Речі Посполитої так дуже корисний для останньої торговельно-економічний договір. Реалізацію зазначеного торговельно-економічного договору Уряд УНР розпочав з днем його підписання першими транспортами хлібних та цукрових припасів – на жаль, останні невдачі на фронті припинили на деякий час єго дальшу реалізацію. Уряд УНР заявляє свою готовність дотримання цих економічних зобов’язань по повороті на свою територію. З моментом відступу української армії за лінію Збруча також і Уряд УНР був примушений залишити свою територію.

Відповідно союзові Польської Речі Посполитої та Української Народної Республіки, освяченому спільно пролитою кров’ю українських і польських борців-героїв, Уряд УНР мав право надіятися, що, переходячи на територію союзноїдержави, буде мати право вимагати тої уваги, охорони і підтримки, яка випливає вже хоч би з Польсько-Українського союзного договору. І в цьому напрямку надії Уряду УНР не оправдалися. Уряд УНР і його армія находяться зараз в становищі, яке не відповідає достоїнству союзника. Центральні українські установи, яких праця мусить бути продовжувана, морально не забезпечені. Українській армії, яка кілька місяців тому назад обороняла в великій мірі своїми грудьми Польську Річ Посполиту від большовицького наїзду, – грозить інтерновання та розпорошення як боєвої одиниці. Реасумуючі повищі дані уряд, УНР мусить прийти до переконання, що Високий Уряд Польської Речі Посполитої не має наміру дотримати союзних зобов’язань, прийнятих договором від 21 квітня 1920, а бажає допровадити умовами інтернування союзний собі Уряд УНР до його повної ліквідації як суверенного державного організму.

Уряд УНР вважає, проте, своїм обов’язком звернути увагу Високого Уряду Польської Речі Посполитої на слідуючі моменти. Досвід останніх років показує, що ніяка умова з Совітською Росією не є заключувана цею останньою з наміром її дотримання, тим більше, що в цьому випадкові Польща являється найважнішим зараз бар’єром для спинення комуністичної пропаганди і суспільного перестрою на Западі Европи. Ясно і недвозначно заявили це члени совітського Уряду [Володимир] Ленін і [Лев] Троцький, що по розгромленню [Петра] Врангеля і армії УНР прийде черга на Польщу. В тому випадкові Уряд Української Народної Республіки, якого армія буде позбавлена своєї боєздатности, не тільки не буде в силі допомогти польській армії, але серед української армії і української людности взагалі буде підірвана віра, що Польська Держава являється дійсно вірним і доброзичливим Українській Народній Республіці союзником.

Переконаний твердо в цьому, що большовицький устрій не відповідає ні в якому разі волі українського народу і що він не вдержиться на майбутнє на території України, Уряд УНР буде рішучо провадити далі аж до побідного кінця боротьбу за свободу і незалежну державність своєї Батьківщини.

Уряд УНР вірить твердо, що Високий Уряд Польської Речі Посполитої, розуміючи вагу обопільного дотримання союзних обов’язків і керуючись постановами обох договорів з Українською Народною Республікою та зобов’язаннями, які з них випливають, зробить в справі співжиття обох союзних держав все можливе і не поставить Уряду УНР і його армії в так безвихідне становище, щоби цьому останньому приходилось звертатися в його дальшій боротьбі з большовицьким імперіялізмом до других, що є заінтересовані в розбиттю большовизма з проханням о захист і підмогу в так дуже критичному для Української Народної Республіки моменті.

[Андрій Ніковський]

Друкується за редагованим примірником Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 325. – Арк. 42-45.

Примірник Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 325. – Арк. 79-82.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 202-205.