Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Микола Стаховський, справоздання Володимиру Темницькому, Лондон, 25 липня 1919

При переїзді від Копенгаги до Лондону Місія не мала ніяких перешкод і 24 мая прибула до Нюкассел (Newcastle).

В перші ж дні по приїзді до Лондону Місія повідомила про це Міністерство закордонних справ і 29 мая получила запрошення бути в Міністерстві. Прийнято мене було разом з радником д[окто]р[ом] [Ярославом] Олесницьким і [Мар’яном] Меленевським, m[iste]r’ом [Reginald’ом] Leeper’ом референтом по українським справам при департаменті political intelligence, котрий прийняв від мене грамоту, свідчачу про уповноваження, надані мені Директорією, а також переданий нами протест з приводу польського нападу на Галичину. Моя грамота разом з моїм паспортом осталися в Міністерстві.

З розмов із п[аном] [Reginald’ом] Leeper’ом ми переконались, що англійський Уряд уважно збирає відомости про Україну, але внутрішнього порозуміння наших подій бракує, і допомога з боку нашої Місії в цему напрямку з’явилась для них дуже бажаною. Протокол сеї першої конференції залучається.

Наші ідеали в значній мірі відомі Англії і не викликають з її боку ворожого настрою. Більше того, в одній з розмов мені було заявлено, що польська інвазія в Галичині викликана без відома Англії і зробила на них неприємне вражіння. Що торкається самостійности України, то це питання до цеї пори ще не має ніякого вирішення, ні за, ні проти. З тим ждуть, поки ті чи другі події врешті не покажуть, куди його повернути, але єще раз зазначаю, що передвзятости ніякої ми не помічали, виключаючи один пункт, це Чорне море, про котре ставилось питання так: «Як Росія обійдеться без нього, коли що і Чорне море, і Балтик будуть служити портами других державних організацій».

Зносини з Міністерством на протягу всего часу обмежуються токо департаментом political intelligence, котрий має значіння інформаційного апарату Міністерства. Окрім цего вібуваємо з референтами в тім же департаменті доволі часто усні конференції. На наші всі подання, заяви і протести, копії котрих долучаю до цего докладу, Місія завше получає в письменній формі повідомлення про вступ їх в Міністерство.

Щож торкається до англійського суспільства, то треба зазначити, що воно дуже мало поінформоване в українських справах. Україна і Росія не перестали бути для нього синонімами.

Преса, котра має характер надзвичайної чесности, мала про нас відомости не більше як суспільство, а тому до приїзду Місії, будучи під впливами токо російськими і польськими, вона часто містила статті цілком під їх диктовку. Приїзд Місії і ознайомлення через неї редакцій про події на Україні в нашому освітленню змінили це становище, і часописі або пишуть в освітленню нашім, або відносяться об’єктивно, що особливо треба сказати про тижневі або двотижневі видання, – навіть «Morning Post» прикоротив напади і зайняв позицію нейтральну. Через агентство Reuter’a, з котрим ми зуміли нав’язати відносини, маємо можливість подавати відомости про всі біжучі справи і навіть в деяких часописах містити свої ноти і протести.

Про пресу треба сказати те саме, що і про суспільність, що Україна для неї мало зрозуміла. Відношення англійського суспільства до Росії базірує головним чином на можливости мати економічні зносини. Лейтмотивом відносин до Росії це являється запровадження на ній ладу незалежно від того, чиїми силами це буде зроблено, і не звертаючи уваги на те, яка це буде Росія, чи одноцільна, чи розділена на окремі незалежні держави. З останнім моментом тут цілком не розбираються. Найбільше значіння має сила, і тепер англійська думка найбільше приваблена [Антоном] Денікіним, про котрого кажуть, що він з 5 000 війська потрафив скласти 300 000 армію. Армії [Антона] Денікіна і офіційно і неофіційно допомагають.

Другим моментом, на котрий звертають тут увагу, являються німецькі впливи, є страх, що коли допомога не буде виявлена з боку Антанти, то росіяне звернуться в бік Германії. Відносно України Foreign Offic’ом мені було поставлено питання, чи не з’єднаємось ми з Німеччиною, коли що нас не підтримає Антанта; на що я дав відповідь що час нас навчив боротись без допомоги. Без допомоги змушені будем і далі вести ту саму лінію. Українського елементу в Англії, коли не рахувати жидів, дуже мало: в Манчестері єсть до 200 чоловік робітників з сем’ями переважно галичан, котрі тутеньки трактувались цілий час як австрійці, з ними Місія війшла в тісні зносини і вступилась за їх права перед Foreign Offic’ом. Більшість з тих заявила бажання повернутися до дому. Єсть також тут невелика кількість канадійських українців, котрі служать в війську і котрі тепер в порі демобілізації. Дати цілковитий нарис їхнього відношення до України трудно. По тим інформаціям, котрі я маю, можливість організувати гарнізони і охорони ладу на Україні не виключена, таку організацію мож було б провести в Канаді при певних директивах і умовах з боку Високої Директорії, причому майбутня кількість тих волонтерів для служби мирного порядку була б до 20-30 000. Заходи перед англійським урядом в цему напрямі згідно з бажанням Отамана [Симона] Петлюри Місією зроблені, але без жодної поки відповіди.

Відношення до нас жидівських кол, з котрими Місія війшла в безпосередні зносини через п[ана] [David’а] Jochelman’а зперед початку було добрим, і Місії своїми впливами удалось попередити ворожі проти України виступи з приводу погромів, маніфестація проти погромів обмежилась протестом против поляків, але в останні часи чутки про погроми в Одесі, вчинені ніби військами [Никифора] Григор’єва, позицію ослабили. Допомоги з жидівського боку ми поки що не маєм.

Відношення російських кол відоме, тим більше, що тут згуртувались і мають міцний грунт під ногами дуже великі сили російської аристократії і росіян – вояків англійської служби, а також мають великі кошти, так, приміром, нам відомо, що в розпорядженню тутешнього російського представника [Костянтина] Набокова є 250 000 фунтів стерлінгів, остатків від капіталів російсько-керенської епохи, не рахуючи других субвенцій. Пропаганда за неподільність Росії ведеться не токо через англійську і власну пресу, але і публічними банкетами, куди запрошують сотні англійських громадських, урядових діячів. На останнім з таких банкетів був головою Sir [George] Buchanan, а промовцем [Winston] Churchill. Погляд на большевизм тут проводиться, як діло рук жидівських.

Відношення поляків тим часом ні вчім не проявляється, і це можно пояснити тим, що кредит поляків в Англії невеликий; більш того, один з видатних англійських діячів, з котрим я здибався в той самий день, в котрий він бачився з польським представником п[аном] [Eustach’ієм] Sapieh’ою, передав мені, що [Eustachy] Sapieha висловлюється, буцім польські кола в засаді ворожнечі до української незалежности не мають, однак пропаганда ведеться сильна, видається тижневик «New Poland», надзвичайно шовіністичний і ворожий до України, на що ми реагуємо як в пресі, так і всіма можливими способами.

Робота Місії в Англії виявляє собою трудности, в найбільшій мірі трудности через те, що в такому великому місті як Лондон для зав’язання і закріплення зносин потрібен великий час. В цему напрямку Місія збирає відомости про всіх діячів, на котрих так чи иначе можна опертись. Зносини з Парламентом у нас розпочались і обіцяють задовольняючі перспективи, але треба сказати, що не уважаючи на добрі признаки на позитивний ефект в короткім часі не можна, бо зв’язки з англійцями зав’язуються досить поволі, що лежить в характері самого народу, а також через те, що до кожного нового зв’язку можна підійти токо через уже зроблені, бо нігде так, як в Англії, не розвинена система рекомендацій. Англієць починає вірити токо тоді чому-небудь, як його приятель або знайомий уже повірив, і знов-такі ефектами тут зробили нічого не можна.

Головним нервом англійського життя являється торговля. Це той пункт, котрим найкращим робом можна зацікавити англічан. Заходами, вжитими Місією, Лондонська торговельна палата нам пішла назустріч і просила прочитати їй доклад про зав’язання торгових зносин з Україною, причому головним пунктом, над котрим спиняються діячі сеї палати, являється вироблення такого способу, яким товарообмін був би гарантований. З [Антоном] Денікіним розпочинаються зносини на тій підставі, що одним з директорів департамента Міністерства закордонних справ було заявлено в торговельній палаті, що організація [Антона] Денікіна авторитетна, на підставі цего [Антоном] Денікіним видаються квитки, котрими він гарантує в певному місці певну кількість продуктів як еквівалент замовлених ним товарів. Таке посвідчення продавцем англійських товарів передається як грошова вартість купцеві, котрому потрібні денікінські товари, така схема намічається з [Антоном] Денікіним. У нас на Україні правительство могло б дати забезпечення через земства і кооперативи. Мати план задачі і уповноваження в цему напрямку для Місії необхідно. Для допомоги в сій галузи діяльности засновано Місією бюлетин «The Ukraine», до співробітництва при якім запрошені місцеві сили, продовжуючи нашу діяльність, розпочату Місією в Копенгазі, де на протягу двох місяців видавались бюлетини. Числа бюлетинів додаються при цім.

Голова Місії М[икола] Стаховський

Секретар Ан[тон] Базилевич

***

Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 286. – Арк. 57-59.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 431-434.