Переклад Лариси Білик

Ваші радіотелеграми від 31 грудня і від 3 й 4 січня нами отримані, насамперед ми змушені вказати Вам, що відомості, які Ви маєте у своєму розпорядженні, не відповідають дійсності – перелічені Вами військові частини Радянської Росії на Україну не направляються і навіть не перебувають біля її кордонів, і ніяких військ Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки на українській території немає. Воєнні дії на українській території у цей час ведуться між військами Директорії та військами українського радянського Уряду, який має повну незалежність. Між Україною та Радянською Росією не відбувається у теперішній час ніяких збройних зіткнень. Висловлене в Ваших радіотелеграмах бажання досягнення мирного залагодження може стосуватися лише конфлікту між Директорією та трудящими масами України, які прагнуть встановлення радянського ладу; це є також боротьба трудового народу за своє цілковите визволення, яка ведеться і в Литві, і в Латвії, і в Естляндії, і у Польщі, і в Білорусі проти влади експлуататорів і поневолювачів власних і чужоземних та проти всіх їхніх агентів і прислужників. Рух українських робітничих і селянських мас, який має за мету встановлення рад на українській території, буде безсумнівно продовжувати виливатися у формі збройної боротьби, поки Директорія застосовуватиме до рад нинішню тактику силового придушення (перелічує застосування тактики владою Директорії).

Тут зайвим буде нагадувати про силові розгони харківської ради, про заборону зібрань і мітингів як у Харкові, так і в інших місцях, про розгін з᾽їзду селянських рад Харківщини, про арешти харківських страйкарів, зокрема Колегії залізничників, про накази отамана Харківської губернії з погрозою розстріляти у двадцять чотири години керівників страйку, про його ж телеграму командуванню флоту держав Згоди із заявою, що Директорія поставила собі за мету боротьбу проти більшовизму, про видані в Києві накази Директорії, що забороняють будь-яку агітацію, котра йде врозріз з її політикою, про багаторазові її заяви, що вона не потерпить утворення рад як політичних органів, і, нарешті, про її звернення до урядів держав Згоди із заявою, що вона прагнутиме придушення більшовизму.

Нам відомо і про ноту Директорії державам Згоди із закликом надавати їй допомогу проти більшовизму, тобто проти руху трудящих мас, який має на меті створення дійсно народної влади; нам відомо також, що у цих закликах Радянська Росія звинувачується у прагненні до придушення самостійності України і навіть самого існування українського народу як національності. Це звинувачення є брутальним наклепом, оскільки Директорії не може не бути відомо, що Уряд Російської Соціалістичної Федеративної Республіки не зазіхає аніскільки на незалежність України і що ще навесні минулого року послав якнайгарячіше привітання самостійному українському радянському Урядові, який тоді утворився. Політика ж Директорії стосовно держав Згоди є не що інше, як повторення колишньої політики Української Ради щодо німецького імперіялізму, військовим силам якого вона допомагала поневолити Україну.

Якщо заяви, що містяться у ваших звернених до нас радіотелеграмах і йдуть урозріз зі всією політикою Директорії, означають, що вона має намір корінним чином змінити її напрям, то ми очікуватимемо фактичних доказів цієї зміни. Ми маємо насамперед переконатися, що Директорія припинила боротьбу проти трудящих мас України й вирішила відстоювати її свободу проти наступу англо-французького й американського імперіялізму, який їй загрожує; за цих умов ми із задоволенням приймемо у Москві Вашого представника.

Народний Комісар закордонних справ

Георгій Чичерін

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 161-162.