Переклад Георгія Потульницького

translation

Два роки минуло з того часу, як український народ на весь світ проголосив свою волю на вільне й незалежне життя і з того часу проводить невпинну боротьбу з московськими комуністами-більшовиками. Незважаючи на всі міжнародні труднощі і залишаючись в ізольованому становищі, Українська Народна Республіка продовжувала боротьбу проти більшовиків, ставлячи нездоланний бар’єр на шляху більшовиків на Захід. Ця боротьба, яка коштувала численних людських жертв і велику кількість матеріальних засобів, увінчалася значними успіхами, оскільки велика частина території України була звільнена від загарбників.

Вінцем цих успіхів для славного Українського Війська стало здобуття після кривавих та тяжких боїв столиці України – Києва, що відбулося пам’ятного дня 30-го серпня цього року о 6 годині вечора. Наступного дня, 31 серпня, о 9 годині ранку, до Києва вступили без бою добровольчі загони армії Антона Денікіна під командуванням генерала Миколи Бредова.

Війська Української Народної Республіки не мали наміру битися з загонами Антона Денікіна на вулицях Києва і не чинили спротив їхньому вступу до міста, вважаючи можливим полагодити справу мирним шляхом і сподіваючись, що й денікінці не мають причин захоплювати Київ, який покинули більшовики, вибиті українськими військами.

Сталося однак інакше: денікінці, увійшовши переважаючим числом до Києва, зі зброєю в руках, відразу зайняли ворожу позицію по відношенню до військ Української Народної Республіки, спровокували декілька сутичок та розпочали роззброєння окремих частин. Внаслідок цього українські війська, виходячи з інтересів місцевих жителів, покинули столицю, щоб не допустити військових дій на вулицях міста. Таким чином армія Антона Денікіна, не приділяючи уваги постійній загрозі збоку спільного ворога – більшовиків, – поставила собі за головну мету насамперед знищити самостійність Української Народної Республіки, за що також боролись і більшовики.

Військові формування армії Антона Денікіна вступили до Києва без будь-яких зусиль, оскільки більшовики кинули всі свої сили проти українських військ і відкрили фронт Антону Денікіну. Довідавшись про похід армії Антона Денікіна проти більшовиків, підтримуваний Державами Антанти, Уряд Української Народної Республіки вжив заходів, аби не допустити сутичок і досягнути стратегічного порозуміння з Антоном Денікіним, гадаючи, що його метою є боротьба з російськими більшовиками, а не з українським військом, яке довело свою сталість і стійкість в боротьбі з більшовиками. Ще до здобуття Києва Головне Командування Українських Військ вислало спеціальну комісію до військ Антона Денікіна на чолі з генералом Михайлом Омельяновичем-Павленко, але на пропозицію місії вступити в переговори командуючий групою військ Антона Денікіна в районі Києва відповів, що вважає військо Симона Петлюри більшовицьким і від переговорів категорично відмовився, погрожуючи арештом у випадку, якби місія шукала спосіб потрапити до Командування добровольчою армією.

Водночас на території України, окупованій військами Антона Денікіна, нова влада провадить рішуча боротьбу проти української культури: забороняється українська мова в школах, в церквах, в громадських і державних установах. Пригнічуючи національну свідомість, Уряд Антона Денікіна підбурює проти себе народні маси, створюючи атмосферу гострого незадоволення, що стане причиною для нових повстань і для нового кровопролиття.

Замість стратегічного порозуміння в боротьбі проти більшовиків Антон Денікін своєю короткозорою політикою фактично допомагає більшовикам, послаблюючи свої і наші сили, створюючи сприятливу атмосферу для нової більшовицької агітації.

Тому Уряд Української Народної Республіки, енергійно протестуючи проти такого поводження армії Антона Денікіна, сподівається, що Держави Антанти в загальнолюдських інтересах намагатимуться вплинути на Антона Денікіна, аби він порозумівся з Головним Командуванням Українських Військ, звільнивши негайно територію, здобуту українською армією, а потім поступово звільнив всю територію України по мірі просування українських військ вперед.

Базуючись на принципі рішучої боротьби з більшовицькою анархією, Уряд України сподівається, що тільки розумне стратегічне порозуміння між всіма силами, що активно борються з більшовиками, призведе до остаточної перемоги і повної ліквідації російських комуністів.

Голова Ради Народних Міністрів УНР: Ісаак Мазепа

Міністр закордонних справ: Андрій Лівицький

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 176-177.