Переклад Георгія Потульницького

Слідуючи першій статті Статуту Ліги Націй, згідно мандату та від імені Уряду УНР під керівництвом пана Симона Петлюри, Українська Дипломатична Місія має честь представити на розгляд Ліги Націй прохання прийняти УНР в члени Ліги Націй.

Мотивувючи наше прохання ми маємо честь навести короткий історичний огляд. В минулі часи протягом століть Україна була незалежною та суверенною державою, визнаною всіма іншими європейськими країнами. Лише починаючи з XIV століття частина українських земель, розташованих на правому березі Дніпра, були завойовані поляками. Але в XVII столітті гетьман Богдан Хмельницький звільнив ці території від польського панування і об’єднав українські землі в одну незалежну державу.

В 1654 році за Переяславським договором Україна добровільно об’єдналася з Росією як суверенна держава, член конфедерації, лише визнаючи протекторат царя, але зберігаючи згідно 6 та 14 статей договору не тільки повну автономію всередині Гетьманщини, але і на міжнародній арені.

Згодом російський абсолютизм знищив ці виняткові права та підкорив Україну російському ярму. Але скоєно це було незаконно, не тільки порушуючи всі міжнародні і людські права, але і проти волі українського народу, яка проявлялася в неодноразових повстаннях, брутально придушених російськими царями.

В квітні 1917 року після російської революції Український Національний Конгрес обрав на роль українського парламенту Центральну Раду, що складалася з 813 депутатів від усіх українських партій, а також усіх національних меншинств (росіян, євреїв, поляків). Цей парламент затвердив відродження Української Держави та актами від 7 листопада 1917 року та 9 січня 1918 року проголосив незалежність цієї країни.

В грудні 1919 року Франція та Англія направили до УНР своїх дипломатичних представників – генерала Georges Tabouis та пана Picton Bagge, і цим кроком визнали Українську Республіку. Уряд Радянської Росії також визнав незалежність та суверенітет Україну згідно декрету від 4 грудня 1917 року, опублікованого в його офіційному друковану органі (№ 26, «Газета Тимчасового Робітничого та Селянського Уряду»), але водночас він оголосив війну Уряду буржуазному.

Через загрозу вторгнення більшовиків Україна була вимушена підписати Брест-Литовський договір в лютому 1918 року. В середині травня 1918 року Уряд Радянської Росії направив своїх представників в Київ для проведення мирних переговорів з Українським Урядом і знову визнав суверенітет УНР.

Після державного перевороту, проведеного німецьким генеральним штабом, який розпустив Центральну Раду та надав владу гетьманові Павлу Скоропадському, федерація всіх українських земель наприкінці 1918 року утворила Директорію як тимчасовий уряд.

Після падіння гетьмана Павла Скоропадського та його прихильників Директорія скликала в січні 1919 року в Києві Національний Конгрес селян та робітників, який підтвердив повноваження Директорії.

Незважаючи на постійні вторгнення в Україну російських більшовиків, з одного боку, та російських добровольчих батальйонів, з іншого, все населення України визнає Уряд під керівництвом пана Симона Петлюри (президента Директорії) своїм Національним Урядом.

В любому випадку все населення України проголосило вищезгаданими кроками, а також кривавими жертвами в запеклих боях з російськими більшовиками та російським добровольцями Денікіна, своє міцне бажання залишатися суверенною державою.

За виключенням частини території, окупованої російськими більшовиками, Україна самостійно проводить державне керівництво, володіючи армією та дипломатичними представництвами.

Беручи до уваги, що своєму звільненню від російського ярма та відродженню своєї незалежності український народ зобов’язаний тим самим ідеям, які є основою створення та існування Ліги Націй, ми можемо урочисто заявити про свої щирі наміри дотримуватися всіх міжнародних зобов’язань, водночас ми приймаємо регламент, встановлений Лігою Націй стосовно наших сил та нашого військового і морського озброєння.

Арнольд Марголін

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 464-466.